Вибачте, але цю книжку неможливо сприймати серйозно, особливо зараз. Основні ідеї зводяться до того, що «раніше було краще», треба повернути католицизВибачте, але цю книжку неможливо сприймати серйозно, особливо зараз. Основні ідеї зводяться до того, що «раніше було краще», треба повернути католицизм, встановити касти, скасувати демократію та загальну освіту.
Причому автор майже нічого не говорить прямо, багато натякі��, мало конкретики. Кілька разів він озвучує ідею, що відродження «західної традиції» має відбуватися за участі «обраних інтелектуалів». У цій фантазії він, безумовно, буде частиною цієї еліти.
Кого хвалить Ґенон? Так званий Схід, який у його інтерпретації представлений Китаєм, Індією та ісламом (?). Папа Римський також може розраховувати на прихильність автора. Що цікаво, усі з перелічених вище зараз або є союзниками Росії у війні проти нас, або толерують Росію та закликають нас до примирення шляхом відмови від територій. Ще Ґенон любить алхімію та астрологію, але не може пояснити, про що ці науки; заявляє що інтелектуальність — це те саме, що й духовність; вживає словосполучення «англо-саксонські країни»; вірить в існування Атлантиди; виступає проти раціоналізму та наук загалом.
А, ще до російського видання цього тексту післямову писав Дугін, де вписувався за всі так звані традиційні цінності, викладені в книжці. Дуже дивний вибір як автора, так і тексту з боку українського видався в році божому 2020....more
Я не читала художніх книжок Джона Ґріна, але ця мені припала до душі. Це книжка-відгук на різні аспекти життя, по-іншому не можу сказати: від заходів Я не читала художніх книжок Джона Ґріна, але ця мені припала до душі. Це книжка-відгук на різні аспекти життя, по-іншому не можу сказати: від заходів сонця до улюбленого гурту й до інтернету загалом.
Джон Ґрін має неабияку здатність почати зі згадки якогось, здавалося б, рандомного факту, продовжити спогадом із життям і врешті-решт закінчити центральною темою есею. Усі ці частини чудово сплітаються в завершену історію, і я не могла не відмітити майстерність, із якою автор раз у раз це провертає. Я не знаю, чи він дійсно має надзвичайну пам'ять на цитати, що може згадати їх, просто сапаючи город, але одна з них особливо мені запам'яталася. Це рядок з вірша Клінта Сміта, наведу власний переклад:
«Коли люди кажуть „ми й не таке переживали“, усе, що я чую, — вітер, що б'ється об могили тих, хто не пережив».
Я приміряю ці слова до реалій війни, як і всю літературу, що читаю за цей і попередній рік....more
Це книжка не стільки про аномальну зону, скільки про те, як туди вписується головна героїня. Зона Х так чи інакше руйнує інших дослідниць, проте протаЦе книжка не стільки про аномальну зону, скільки про те, як туди вписується головна героїня. Зона Х так чи інакше руйнує інших дослідниць, проте протагоністка почувається тут спокійніше та щасливіше, ніж у «реальному» світі. Усе життя вона була закрита в собі й навіть після заміжжя тримала партнера на відстані.
У Зоні Х вона зрозуміла, що мала би бути відкритішою з партнером і що між ними було більше спільного, ніж вона уявляла, проте водночас героїня перейшла на бік аномалії. Вона залишилася нібито задля пошуків чоловіка, проте я впевнена, що натомість вона хотіла випробувати на собі цей досвід....more
Були трохи завищені очікування від новели з огляду на популярність, якої вона набрала в соцмережах. Разом із тим вона виграє порівняно з більшістю книБули трохи завищені очікування від новели з огляду на популярність, якої вона набрала в соцмережах. Разом із тим вона виграє порівняно з більшістю книжок, які мені рекомендували в інтернеті. Тверда четвірка.
«Від ворогів до коханців» — один із моїх улюблених тропів у фф, і цим зумовлена майже вся моя оцінка. З мінусів назву посил авторів, що війна позбавлена сенсу й обидві сторони виявляють майже однаково поганими. Не знаю, типовий погляд людей, які давно не бачили війни; але як драматичне тло для новели, мабуть, покатить....more
Хочеться порівняти цей роман із «Таємною історією» Донни Тартт, причому я помітила, що схожість бачу не лише я. Спільні риси можна спостерігати, починХочеться порівняти цей роман із «Таємною історією» Донни Тартт, причому я помітила, що схожість бачу не лише я. Спільні риси можна спостерігати, починаючи зі складу дійових осіб, місця подій і закінчуючи трагічним розвитком історії. Також в обох випадках атмосфера серед головних героїв нагадує культ, що врешті-решт доводить їх до нервового розладу.
Постійні посилання на Шекспіра спочатку здавалися мені претензійними, проте з розвитком історії вони набувають дедалі більшого значення. Треба віддати належне авторці за роботу не лише з шекспірівськими текстами, але й дослідженнями на цю тему.
Водночас мені здалося, що персонаж Річарда аж надто карикатурний і що вся історія дуже мелодраматична....more
Гаразд, друга спроба читати Пінчона виявилася вдалішою. Цього разу я була готова до не надто послідовної історії, купи сюжетних ліній, які не те щоб дГаразд, друга спроба читати Пінчона виявилася вдалішою. Цього разу я була готова до не надто послідовної історії, купи сюжетних ліній, які не те щоб дуже важливі. Але, наскільки я зрозуміла, у цьому вся фішка.
Події відбуваються десь наприкінці 1960-х, і з одного боку, тут присутні стереотипи та проблематика, притаманна тому періоду, а з іншого — Пінчон очевидно передає тугу головного героя за епохою, яка йде на його очах. Я б сказала, що однією з тем роману є поліцейська корупція та свавілля, що викликають у головного героя напругу та параною, які стають чимдалі сильнішими. Це гнітюче відчуття підсилює ностальгію за епохою вільного кохання та доступних наркотиків і наштовхує думку, що далі буде лише гірше.
Тепер мені хочеться подивитися екранізацію та перевірити, чи так мені буде легше слідкувати за сюжетом....more
Харарі, напевно, хороший історик, проте він має тенденцію лізти в галузі, у яких не тямить. Так, з видом експерта він робить заяви на тему еволюційноїХарарі, напевно, хороший історик, проте він має тенденцію лізти в галузі, у яких не тямить. Так, з видом експерта він робить заяви на тему еволюційної біології, нейронауки, економіки, комп'ютерних наук.
Перша частина була більш-менш цікавою, коли йшлося про історію. Проте Харарі нібито має певний наратив, який хоче продати читачам, і через це він грішить спробами підмінити одні поняття іншими (наприклад, коли він намагається прирівняти релігію та політичні вподобання), будуванням аргументів на вигаданих діалогах, щедрим використанням аргументом слизького схилу («ага, ви користуєтеся навігатором у телефоні? тоді чекайте, що скоро комп'ютери голосуватимуть за вас на виборах») і загалом несерйозним ставленням до власних слів. Під кінець взагалі складалося враження, що в нього їде дах на ґрунті страху перед технологіями.
При цьому всьому він пише з таким тоном, ніби він єдиний має виважену думку щодо будь-якого питання, а всі інші (а саме науковці, дослідники, фахівці своєї галузі) не бачать нюансів. Це дуже дратує, я ледь змогла закінчити....more
Можливо, на свій час це вважалося інноваційною працею, але сьогодні вона вже неактуальна.
Якщо двома словами, то це нудна інструкція для диктаторів-почМожливо, на свій час це вважалося інноваційною працею, але сьогодні вона вже неактуальна.
Якщо двома словами, то це нудна інструкція для диктаторів-початківців щодо досягання успішного успіху в Італії початку XVI століття. Грішить протиріччями та просто поганою філософією.
Як серйозна література «Державець» може бути цікавий хіба що фінансбро, криптотрейдерам й іншим дурачкам....more
Як людина з перекладацькою освітою я в захваті від всесвіту, де іноземні мови та переклад є одними з рушіїв прогресу. Ідея, що слово та його відповіднЯк людина з перекладацькою освітою я в захваті від всесвіту, де іноземні мови та переклад є одними з рушіїв прогресу. Ідея, що слово та його відповідник з іншої мови можуть творити певною мірою магію, здається мені дуже оригінальною; водночас вона перегукується з принципом магії в «Чарівникові Земномор'я», де кожна істота та явище має власне ім'я і, лише пізнавши їхню суть, можна чаклувати.
Майже всі головні персонажі історії – вихідці Азії, колоній Британії або Америки. Роман критикує колоніалізм Британської імперії XVIII, зокрема стосовно Китаю. Я поки не можу розібратися, як я ставлюся до того, коли персонажі прямо називають явища, з якими стикаються (наприклад, «колоніалізм», «расизм», «дискримінація»); мабуть, мені більше подобається, коли просто описують конкретні випадки, а читач сам_а здогадується, про що йдеться. Думаю, це якісь мої особисті вподобання.
Роман піднімає тему необхідності насилля задля ламання системи. Враховуючи історію України, я погоджуюся, що мирні методи дуже часто не дають результатів, особливо коли утиск особливо жорстокий. Водночас я не впевнена, чи особисте моральне падіння необхідне, щоб завдати достатнього тиску на систему. Ця книжка змусила мене захотіти почитати Макіавеллі.
З веселого: я помітила мем про sometimes things that are expensive are worse....more
Читала цей роман паралельно з дуже важкою книжкою, щоби не поїхати дахом. Скажу, що в кількох місцях навіть розчулилася, ще й сюжет цікавий. Водночас Читала цей роман паралельно з дуже важкою книжкою, щоби не поїхати дахом. Скажу, що в кількох місцях навіть розчулилася, ще й сюжет цікавий. Водночас десь ближче до кінця напруга між головними героями втратила наді мною силу, і мені стало трохи нудно.
Драма через недомовки ніколи мені не подобалася, і тут вона присутня, хоча в досить невеликих кількостях. Упередження героїв щодо одне одного нагадали Джейн Остін, що, з моєї точки зору, завжди плюс....more
Як людина, якій глибоко нецікава королівська родина, можу сказати, що це дуже розважальна книжка.
Ця автобіографія містить дві основні теми, пов'язані Як людина, якій глибоко нецікава королівська родина, можу сказати, що це дуже розважальна книжка.
Ця автобіографія містить дві основні теми, пов'язані між собою: травма від смерті матері та британські таблоїди.
Ніхто не застрахований від втрати близьких людей, і втрату легше пережити за наявності підтримки родини та друзів. Вочевидь, у принца Гаррі цього не було, і якщо вірити його словам, то фізичний контакт навіть між батьками та дітьми в його родині не надто поширений. Більше того, бажання підвищити свій рейтинг в очах преси та громадськості штовхають членів родини підставляти та повертатися одне до одного спиною.
До речі про пресу. Мені здавалося, що папараці вже не існують у тому вигляді, в якому вони існували в нульових, але схоже, що це не стосується Британії, особливо коли йдеться про королівську родину. Описи того, як вони підкупають сусідів, друзів, родичів, щоб нарити бруд, відправляють дрони, гелікоптери, щоб цілодобово знімати вікна будинку, зламують доступ до телефонів, не можуть не сердити. Автор добре дає зрозуміти, що значить не мати жодної приватності.
Незважаючи на привілейований статус принца Гаррі, я все ж можу йому поспівчувати. Усвідомити, що маєш травму, яка тягнеться з дитинства, — нелегко, хочеться побажати йому удачі в розплутуванні цього клубка.
Хочу ще відмітити, що написано досить добре, мова не бідна та не нудна....more
Упевнена, що якби читала цю книжку в універі за порадою викладачки, то мені б не так відгукнулося, як зараз. З іншого боку, уся українська література Упевнена, що якби читала цю книжку в універі за порадою викладачки, то мені б не так відгукнулося, як зараз. З іншого боку, уся українська література зараз відгукується не так, як раніше.
Головна героїня перебуває в Штатах, і її плавить через сум за домом, через нерозуміння іноземцями українських контекстів, через національну травму, через дитячу травму, через страждання за єдиним знайомим українцем у чужій країні, який при цьому виявився токсом (авторка назвала це націонал-мазохізмом, ахаха).
Довжелезні, на багато сторінок розкинуті речення передають потік свідомості, який треба поглинати залпом, інакше ніяк. Мова багата і свіжа, розділові знаки нескінченні.
Якщо у вас теж трохи підтікає дах, цей роман може вам зайти....more
Ця книжка буде корисною для людей, які ще не дійшли на терапію, але хочуть почати безболісно взаємодіяти зі складними батьками.
Для мене тут було мало Ця книжка буде корисною для людей, які ще не дійшли на терапію, але хочуть почати безболісно взаємодіяти зі складними батьками.
Для мене тут було мало нового, але було цікаво почитати історії інших людей та оцінити масштаби та поширеність незрілих батьків, навіть якщо їм за вісімдесят. Ця книжка дала мені змогу оцінити шлях, який я пройшла, особливо коли я виявила, що деякі запропоновані тести та списки для мене вже неактуальні.
Здалося, що останні розділи трохи змазані, але вони напряму не стосуються теми книжки, тому можна зрозуміти....more
У мене є підозра, що Ролінґ взяла з «Чарівника Земномор'я» чимало моментів: це і школа чарівників, і деякі шкільні предмети, і зверхній суперник із баУ мене є підозра, що Ролінґ взяла з «Чарівника Земномор'я» чимало моментів: це і школа чарівників, і деякі шкільні предмети, і зверхній суперник із багатої родини, і нерозривний зв'язок з головним ворогом.
Мені імпонує, що «Чарівник Земномор'я» оповідає не про перемогу над буквальним лиходієм, а швидше про внутрішню подорож і боротьбу.
Якщо решта романів циклу не лише про махач із драконами, то мені було б цікаво продовжити....more
Це така легенька романтична книжка, причому я можу уявити, що її можна перечитувати, просто щоб зануритися у цю відносно невимушену атмосферу.
Мені споЦе така легенька романтична книжка, причому я можу уявити, що її можна перечитувати, просто щоб зануритися у цю відносно невимушену атмосферу.
Мені сподобалося все: - що головні герої сподобалися одне одному через взаємну підтримку та характер; - що вони були знайомі багато місяців, перш ніж почали романтично цікавитися одне одним; - що вони обоє незалежні люди зі своїм життям та інтересами; - як Тіффі поступово усвідомлювала, що її попередні стосунки були аб'юзивними, і почала відновлювати впевненість у собі; - що драма була присутня на мінімальному рівні і її швидко було вирішено; - деякі милі кліше, які я зустрічала у фанфіках («і там було лише одне ліжко»).
Я проковтнула книжку за два дні, не могла зупинитися....more
Я дуже боялася починати книжку, знаючи тематику і пам'ятаючи колись прочитані статті про «Ізоляцію». Проте тут не було надто де��альних описів тортур (Я дуже боялася починати книжку, знаючи тематику і пам'ятаючи колись прочитані статті про «Ізоляцію». Проте тут не було надто детальних описів тортур (чого я якраз боялася) — натомість роман фокусується на психологічному аспекті перебування в таборі. За тематикою дуже схоже на книжку Віктора Франкла про його досвід концтаборів. От після Франкла хотілося більше подумати про життя та його сенс, а під час прочитання «Світлого ��ляху» я неодноразово ловила себе на тому, що сприймаю деякі історії як поради на випадок, якщо опинюся в схожій ситуації. Дуже моторошне відчуття....more
Я дізаналася про цю повість з «Малоросійства» Маланюка. Якщо припустити, що на противагу українцям існують так звані «малороси», тобто несвідомі україЯ дізаналася про цю повість з «Малоросійства» Маланюка. Якщо припустити, що на противагу українцям існують так звані «малороси», тобто несвідомі українці, які страждають на комплекс меншовартості перед росіянами, то головний герой «Смерті» підпадає під опис малороса.
Кость Горобенко страждає від кризи ідентичності, що змушує його впадати в параною та намагатися довести оточенню свою відданість більшовикам. Нестійкість і неоднозначність його поглядів видає хоча б те, що він продовжує спілкуватися українською в російськомовному середовищі та відчуває суперечливі емоції, згадуючи своє життя до більшовиків, своїх батьків та кохану.
Проте до завершення становлення Костя як більшовика штовхає смерть у трьох проявах: смерть його власного «я» внаслідок бажання вписатися в комуністичну компанію, смерть його більшовицьких побратимів та смерть українського селянина, якого Кость убиває власноруч....more
Просто неймовірно, як книжку про марсіан можно було зробити такою нудною: і зав'язка, і розв'язка першої частини роману тримається на вирішенні юридичПросто неймовірно, як книжку про марсіан можно було зробити такою нудною: і зав'язка, і розв'язка першої частини роману тримається на вирішенні юридичної проблеми. Навіть наявність спецслужб не змогла розворушити сюжет, і найгірше те, що ця частина книжки — найцікавіше, що зміг запропонувати Гайнлайн.
Друга половина містить так звану філософію, яка зводиться до переконання, що в світі має панувати вільна любов (але лише за формулою хлопчик-дівчинка), жінки мають бути жіночними, чоловіки — мужніми і так далі. «Здорова» жінка любить, щоб на неї дивилися чоловіки та при цьому винна в зґвалтуванні у дев'яти випадках з десяти. Найабстрактніші філософські роздуми про релігію та мораль перериваються проханнями до жінок не заважати чоловічім розмовам та фразами на кшталт «на кухню, жінко».
[image]
До речі, побіжно сказані фрази характеризують цей роман набагато краще за будь-які філософствування. Наприклад, коли Джубал відмовляє Бена сприяти відставці Генсека, бо «на його місце може прийти хтось гірше». Як на мене, це досить цікава політична позиція, висловлена персонажем, якого прийнято вважати голосом самого Гайнлайна. Цей-таки персонаж вважає, що англійська стала дефолтною міжнародною мовою завдяки своєму багатству та складній структурі. Що сім з десяти найбагатших людей на планеті на початку життя не мали ні копійки. Очевидно, що Гайнлайн вважав себе дуже прогресивним, проте такі деталі видають, що це не зовсім так. Зрештою, секту, яку організувала людина з Марсу, було звинувачено в зґвалтуваннях, але всі персонажі ставляться до цього як до дрібної незручності.
Я дізналася, що оригінально «Чужинець на чужій землі» був на чверть коротшим, і, якщо чесно, так і мало залишитися. Ця книжка не дала мені нічого і презентувала найнудніше бачення так званого раю на землі....more
Я бачу, що цей роман має вищий рейтинг, ніж «Цирцея», проте мені він сподобався набагато менше.
Як і «Цирцея», це переказ одного з грецьких міфів, а саЯ бачу, що цей роман має вищий рейтинг, ніж «Цирцея», проте мені він сподобався набагато менше.
Як і «Цирцея», це переказ одного з грецьких міфів, а саме міфу про Ахілла очима Патрокла. Написано дуже добре, проте в мене не виникло емоційного зв'язку з Патроклом. Знову ж таки, сильні вайби фанфіку в хорошому сенсі, проте загалом цей роман видався мені значно менш глибоким, ніж «Цирцея».
Однією з провідних тем роману є бажання Ахілла вписати себе в історію. Але чи запам'ятається він самими своїми перемогами в битвах, а чи також м'яким серцем, жалістю до бранок і загалом доброю вдачею? Авторка натякає, що «добрі» риси також важливі. Як на мене, така точка зору віддає авраамічними релігіями, де головне бути порядними та «хорошими», і через це читати не так прикольно.
З іншого боку, дуже помітний розвиток авторки за останні десять років, і я би із задоволенням прочитала її наступні книжки....more
Хоча події роману починаються взимку, я зловила осінній настрій та ностальгію за університетськими роками.
Я зЗагалом я б сказала, що мені сподобалося.
Хоча події роману починаються взимку, я зловила осінній настрій та ностальгію за університетськими роками.
Я залишилася задоволеною лінією Сейді: як з незрілої дівчини, яка хоче всім догодити, вона виростає в жінку, яка здебільшого знайшла спокій і вчиняє краще, ніж вчиняли з нею.
Натомість Сем мене бісив. Причому спочатку я співчувала йому через інвалідність і постійний біль, який його супроводжував, але коли Сем став дорослим чоловіком, я здебільшого відкидала будь-які виправдання його поведінки. Сем здався мені заздрісним та егоїстичним, причому під кінець він не сильно змінився. Попри те, як його почуття до Сейді подаються в книжці, я думаю, що він її не любив, а був просто на ній зациклений.
Я розумію, що це історія про дружбу крізь час, але Сейді та Сем не такі вже хороші друзі. Їх поєднує любов до комп'ютерних ігор, але в самому тексті роману неодноразово сказано, що вони не спілкувалися на якісь особисті теми і часто приховували одне від одного важливі події.
Втім я отримала чимале задоволення від прочитання....more
Loading...
