Достойна книга, чимало нових для мене ідей та концепцій. Розширює уявлення про те, як світ (та біологічне життя) може бути влаштований інакше.
Мене захДостойна книга, чимало нових для мене ідей та концепцій. Розширює уявлення про те, як світ (та біологічне життя) може бути влаштований інакше.
Мене захопило, наскільки ця історія була неправдоподібною і водночас правдоподібною. Наскільки все продумано до деталей. З наскільки неймовірними проблемами зіштовхується головний герой (і людство) і наскільки елегантні розв'язання для цих проблем.
А ще книга ставить читача перед моральними питаннями, які попри те, що ніколи не з'являться в реальному житті, все ж важливі для встановлення власних цінностей....more
Дуже круте продовження світу Фундації. Як і в попередніх частинах цієї серії, підіймаються питання з філософії історії та розвиваються з новою силою тДуже круте продовження світу Фундації. Як і в попередніх частинах цієї серії, підіймаються питання з філософії історії та розвиваються з новою силою та глибиною. Людство стало на прямі рейки до процвітання, але все одно їм щось не так. Але одно одного процвітання не достатньо. Суспільство бажає стати безпосереднім діячем свого майбутнього....more
Чудова наукова фантастика. Підчерпнув багато крутих ідей. Найбільше зачепила концепція обернених, а також витонченість їхніх планів.
Звісно, можна помЧудова наукова фантастика. Підчерпнув багато крутих ідей. Найбільше зачепила концепція обернених, а також витонченість їхніх планів.
Звісно, можна помітити чимало нежиттєздатних концепцій та сюжетних елементів, які б не витримали глибшої критики. Наприклад, чому, (view spoiler)[ коли трисоляріанський зонд мав змогу знищити всіх людей, у тому числі Ло Цзі, цього не зробив? Це якесь кліше з фільмів, де злодії довго теревенять, поки протагоніст від них не вислизне? (hide spoiler)]
(view spoiler)[ Або який сенс Ло Цзі було відправляти координати однієї з найближчих зір у всесвіт? Щоб переконатися, що його концепція дійсно працює? Але ж очевидно, що працює, бо інакше трисоляріани не хотіли б його знищити найбільше. А якщо ти розумієш, що твоя концепція істинна, то чом би не перейти відразу до шантажу? Навіщо лягати на 200 років в гібернацію, щоб зробити те, що можна зараз? (hide spoiler)]
Звісно, я розумію, що тоді б сюжет скінчився надто швидко, але натомість страждає правдоподібність. Однак навіть попри ці та інші прогріхи, книга все одно вартісна. Розумієш, що така кількість недоліків є лиш наслідком великої кількості нових ідей, в які необхідно вкрай поглиблюватися, щоб вони залишалися сумісними....more
Події книги беруть свій початок десь 50 років тому під час китайської культурної революції. У нас є змога помітити, наскільки диверсійним та дурним є Події книги беруть свій початок десь 50 років тому під час китайської культурної революції. У нас є змога помітити, наскільки диверсійним та дурним є дух цієї революції. І насамперед це проявляється у ставленні до науки. Ми бачимо, наскільки абсурдними виглядають нападки на наукові знання з боку революціонерів. Неможливо назвати адекватною людину, яка б свідомо зневажала наукові методи так, як це робили хунвейбіни.
Водночас на противагу ми можемо побачити яскраву гордість науковця. Його гордість ґрунтуються на його принципах. Принципи ґрунтуються на цінностях. І його цінністю є істина, яка забезпечується знаннями, що отримані науковим способом мислення. Він би не був науковцем, якби міг легко обирати ті погляди, які є протилежними до спостережень. І він не міг би мати переконань, які б одночасно суперечили один одному.
Ми бачимо, що основною проблемою китайської революції є відсутність здорової дискусії. Саме вона дозволила б побачити суперечності в системі революційних принципів та поправити їх опісля. І хоч науковець готовий йти на дискусію, більшість цього не потребує.
Хунвейбіни вже мають власні принципи та свій напрям розвитку. Якщо нові знання не відповідають цим принципам, то це знання хибні, а не принципи. І ох, як же складно науковцям та дослідникам не відкрити якийсь новий капіталістичний/імперіалістичний закон природи, щоб тим самим не поставити на собі та своїй кар'єрі хрест.
«Щоб започаткувати революційну науку, нам треба відкинути чорний прапор капіталізму — теорію відносності!»
Хоча результатом тих часів ми можемо побачити постраждале та відтягнуте на кілька десятиліть назад суспільство. Далі буде видно, жодні з тих особистостей не були ні правими, ні винуватими. Вони залишилися просто історією. Історія не має виміру справедливості, щоб оцінюватися в таких мірилах.
Щось мені підказує, що навіть такі масштабні абсурдні революції не несуть непоправних проблем для майбутнього. Адже наш світ, на щастя, не є однорідним. Це дає змогу негараздам в одній частині цивілізації бути виправленими успіхами в іншій. Тому я тут відчуваю втіху, що багатогранність нашої цивілізації забезпечує її стійкість в довготривалому плані.
І так, поняття цивілізації та її розвитку має особливе значення в цій книзі. У тому числі тут підіймається питання, чи технологічний розвиток це добра річ взагалі? З одного боку, ми отримуємо багато нових плюшок. А з іншого — направляємо наші нові потужності проти власної Землі, екології, природи та насамкінець проти самих себе.
Проти самих себе — це те, що лякає найбільше, зменшуючи важливість усього іншого. Але водночас, чому ми настільки зациклені чисто на самих собі та своєму видові? Хто нам дав право підіймати свій вид, винищуючи інші? Яскравим прикладом є вирубка величезних площ лісів, на якому проживали окремі види птахів. Після винищення лісу зникає і цей вид птахів, адже придатної для них оселі більше не існує на цій планеті.
Я це схвалюю і не схвалюю одночасно. Мене навіть бентежить, що я, як представник людства, можливо, більше навіть схвалюю отримання додаткових благ, відбираючи їх в інших видів. Я не розумію, чому ми повинні вберігати інші види тварин та організмів лише з метою збереження? Я бачу сенс у тому, щоби вберігати дійсно пристосовані види — ті, які мають більше шансів пройти через нескінченний плин часу. Але якщо якийсь вид не може пережити вирубки одного лісу, то навіщо нам пектися над ним аж так сильно? Він усе одно рано чи пісно зникне. Шанси, що він встигне пристосуватися до майбутнього — мізерні. Якщо не ліс, то інша проблема стане причиною вимирання цього тендітного виду.
Єдине, за що варто переживати, — як його зникнення вплине на екологічну систему загалом? Можливо, це матиме радикальні зміни, які спричинять нові катаклізми? Тоді так, тут варто тричі подумати, ніж винищувати цей вид. До того ж ці наслідки можуть бути опосередкованими та неочевидними, щоб робити поспішні висновки. Тепер я у своїх помислах уже стаю більше схожим на черствого трисоляріянця, який після стількох вимирань своєї цивілізації печеться лише про виживання.
Життя — це не лише про виживання. Ось наступна значуща ідея цієї книги. Як казав трисоляріянець, йому осточортіло просто виживати. А його однодумці готові увірувати в землян лише через нашу культуру. Культуру, яка розцвіла, але і яка водночас має найменше значення для виживання. Для виживання потрібен мізер емоцій. Лише спокій та зваженість запорука виживання.
Далі мене вразила комп'ютерна гра в цьому світі. Те, наскільки вона зацікавлює науковців і чому. Це ж тре було до такого здогадатися, що причиною епох хаосу та стабільності є три сонця навколо. Хоча можна було. І мені шкода, що я не подумав над цією задачкою вдосталь самостійно. Я відчуваю, що міг здогадатися. Адже це було очевидно, зважаючи на назву книги. Натомість я був переконаний, що це просто гра, призначена для заплутування науковців. Що вона не містить жодної фізичної системи під собою. Вона — просто інструмент, щоб змушувати науковців почувати себе не у свої тарілці, де немає жодних правил та систематичності. Я вірив, поведінка всіх об'єктів та явищ у цій грі визначається випадковим чином без жодних інших правил всередині. Та я помилився. І був з одного боку приємно враженим, а з іншого — пригніченим, що не побачив цей елегантний розв'язок самостійно. Адже міг би отримати таке ж задоволення, як і герої книги.
Наступним, що мене вразило — це була кінцівка, в якій було пояснено та показано екстранеймовірні технології наукових досягнень розвиненої цивілізації. Це було настільки яскраво описано, що цілком починаєш бути переконаним у його правдоподібній дійсності та потенційній можливості. Пам'ятаю своє засмучення, коли згадував, що це лише художній твір.
Але ж наскільки добре описані технології лягають у сучасні наукові погляди. Ось, за що я люблю наукову фантастику. Вона здатна розкрити обрії того, що ми вважаємо можливим і неможливим. При тому це не зводиться в конспірологічну теорію. Конспірологи лише дають видимість правдоподібності. Для істинності необхідно було б відкинути більшість загальноприйнятих знань. І ще б нічого, якби для цього були хоч якісь підстави. Але дзуськи вам замість нормального обґрунтування теорії змов.
Наступною ключовою ідеєю є порівняння цивілізацій між собою. Я й до цього вже зіштовхувався з ідеєю, що ми не можемо уявити більш розвинену цивілізацію. Ми для неї були би, як мавпи для нас (привіт, Тайсоне). Мавпи наче й мають розум, але все одно тупіші за людських дитинчат. Тут же була донесена ще одна думка: інші види, хоч і тупіші від нас, але досі мають свої переваги перед нами. Особливо, якщо ми говоримо про виживання. Адже ми досі, попри свої технологічні прориви, не можемо справитися з сараною, яка зжирає величезні поля наших врожаїв. Так і з людьми для трисоляріанців. Як би ми не виглядали комахами для них, ма маємо свої переваги.
Єдине що, було би класно, якби показали, що інопланетяни відрізняються не лише розвитком своєї технологічності, а й культурою та філософією. Було, звичайно, сказано, що в них відсутня культура задля виживання. І це цілком звучить як обґрунтування. Але я не вірю, що культуру можна скасувати повністю. Щоби виживати, все одно прийдеться дотримуватися певних поглядів. Наприклад, щоб формувати суспільний устрій абощо. До того ж, як було сказано вище, головна запорука виживання — це багатогранність цих поглядів. І можливо, саме це мало би стати підставою для формування творчості та лірики? Чи, можливо, творчість є прерогативою лише цивілізацій, розум яких сформував середовище, яке більше не потребує великих зусиль для виживання. Середовище стало пухнастим, а потужний розум залишився. От він і направляє свої зусилля на самонеобхідну творчість — гру в бісер. Ось чим може бути наша культура, а не великою цінністю, як нам ввижається.
Окрему увагу заслуговує один з другорядних героїв роману — Да Ши. Він викликає неприємне до себе ставлення своєю панібратською та нахабною поведінкою. Його терпіти не можуть інші персонажі твору. Однак водночас він викликає певну симпатію своєю кмітливістю та досвідченістю. З часом можна навіть помітити, що як би негативно до нього не ставилися, його все одно продовжують поважати. І це виражає ще одну ідею — ми цінуємо і будемо цінувати чужий інтелект попри інші вади....more
Шикарна книга. Не міг подумати, що зможу прочитати якісну наукову фантастику українською в оригіналі. Та ще й вкрай приємно, коли головний герой є такШикарна книга. Не міг подумати, що зможу прочитати якісну наукову фантастику українською в оригіналі. Та ще й вкрай приємно, коли головний герой є також киянином та прогером.
Єдине що, хотілося б ще більш епічної та масштабної техногенної катастрофи. Щось на кшталт Термінатора з проблемами по всій земній кулі й новим видом зомбі-апокаліпсису. Однак, зрозуміло, що це була б уже значно більша епопея, а не книга на 500 сторінок. Хоча, хто його зна, Макс Кідрук вже написав другий том "Бота".)...more
Це настільки потужна книга, що мені аж страшно давати на неї відгук. Страшно за те, що я у своєму маленькому огляді можу не дати повноцінної оцінки, нЦе настільки потужна книга, що мені аж страшно давати на неї відгук. Страшно за те, що я у своєму маленькому огляді можу не дати повноцінної оцінки, на яку заслуговує цей фанфік на Гаррі Поттера.
Мова піде про роман Елізера Юдковського «Гаррі Поттер і Методи Раціональности». Що розповідає альтернативну історію малого чарівника, який виріс не в сім'ї злого дядька та тітки, а в сім'ї поважного науковця.
[image]
Перш за все, думаю, варто сказати за шалену раціональність цієї книги. Тут усе відбувається настільки послідовно, що розповідь дійсно виглядає правдоподібною. Згадайте, як в інших книгах або фільмах відбуваються вкрай нелогічні події, які, як виявляється, потрібні лише для того, щоб розвивати сюжет. Тут же ми такого не знайдемо. Істинний смак насолоди від такої раціональности можна, мабуть, відчути лише особисто за читанням.
До того ж, на відміну від багатьох інших книг, тут розумні персонажі дійсно розумні. Це означає, що щоб показати розумність Гаррі Поттера та інших персонажів, автор не говорить, що вони є розумними та бла-бла-бла. Замість цього він безпосередньо показує, як працюють їхні розумові здібності.
Доречно буде порівняти його з іншим псевдорозумним персонажем — Шерлоком Холмсом. Останній лише виглядає розумним, бо якщо ми подивимося на його "дедукцію", то не виявимо там розуму. Шерлок звертає увагу на якісь предмети-докази, а потім псевдомагічним чином робить висновок про вбивцю. А читач залишається розгубленим: що? як? чому увага була звернена саме на ці предмети? чому саме такі висновки, а не інші? Подібні питання тільки й псують усю атмосферу від читання. Адже єдиною правдоподібною відповіддю на них є "так задумав автор". Це сюжет штовхає героя до розгадок. Замість того, щоб герой, розгадуючи загадки, штовхав сюжет. І між цим є величезна різниця.
Натомість у раціонального Гаррі Поттера ми бачимо, якими саме методами мислення він доходить до потрібних висновків. І видається можливим, що якби нам дали достатню кількість часу, то за допомогою цих методів ми також змогли би знайти елегантне рішення зі схожих проблем. Тобто ми не тільки читаємо про розумного персонажа, ми вчимося бути розумними: вчимося використовувати методи раціональности. Чого, на жаль, не відбувається під час читання Шерлока Холмса.
Описана раціональність є ядром усього твору, проте автор не обмежується лише нею. У книзі також глибоко підіймаються теми політики, проблем у суспільних стосунках, ідеї смерті, моралі, якості шкільної освіти, булінгу, пенітенціарної системи та відповідальності людей за власні вчинки. На останній темі я хочу загострити особливу увагу, оскільки, на мій погляд, вона є другою за важливістю у творі.
Хто такий герой? Ми звикли вважати, що це той, хто потрапляє в різні пригоди. Але ми забуваємо, що пригоди приходять самі собою лише в казках. У дійсності все інакше: щоб бути героєм, необхідно рухати сюжет власноруч, а не чекати у моря погоди. Це означає брати відповідальність за власні вчинки та робити так, як вважаєш правильно. Зауважте, я не кажу, що треба робити правильно, книга передусім нас вчить робити так, як ВВАЖАЄШ ПРАВИЛЬНО. Не стояти осторонь, не піддаватися "ефекту свідка", а усвідомлювати, що відповідальність за будь-які наслідки лежить саме на тобі. Саме це відрізняє героя від звичайних пересічних людей.
Однак бути відповідальним не так просто, як здається (або, краще сказати, ще складніше, ніж здається). Інакше ми б не називали таких особистостей героями. Бо відповідальність означає, що ти тепер не зможеш звалити вину на когось іншого. Означає, що ти картатимеш лише себе за ті вчинки, які тепер не зміниш, і особливо за ті, де ти навіть не втрутився.
Герой — це той, хто виходить за межі образу своєї ролі, яким його наділив сюжет. Іронічно, але такий герой є непередбачуваним навіть для самого автора. Тільки так він зможе вирішити поставлені перед ним труднощі, та ще й в напрочуд вишуканому стилі. Тепер же я маю запитати себе, а чи не граю я свою роль? Чи беру я відповідальність за власні вчинки? Бо якщо ні, то мені ніколи не вийти з тенет другорядного персонажа.
Тому, на жаль чи на щастя, щоб бути героєм у наш час, замало мати суперсилу. Насамперед необхідно бути відповідальним. І вже така риса, як би це іронічно не звучало, стане причиною появи твоєї суперсили.
Наостанок скажу, що Гаррі Поттер і Методи Раціональности — одна з найкращих книг, прочитаних мною. Яка зайвий раз підтверджує, що наукову фантастику не люблять лише ті, хто не читав достойної. 10 з 10!
P.S. Окрема подяка ентузіастам з гпімр.укр за чудовий український переклад. #гпімр_укр #hpmor #гпімр...more
Чи можеш ти уявити інопланетянина? Скоріше за все ти уявиш гуманоїда з дивакуватими частинами тіла. Або ще можеш уявити напівтварину/напівчудернацьке Чи можеш ти уявити інопланетянина? Скоріше за все ти уявиш гуманоїда з дивакуватими частинами тіла. Або ще можеш уявити напівтварину/напівчудернацьке створіння. Але у будь-якому разі ти не зможеш переплюнути мегатворчі здібності автора "Соляріса", який змалювати власну позаземну цивілізацію. І можу сміло заявити: вона виявилася максимально незвичною! Достатньо зауважити, що уся цивілізація складається лише з одного представника. Уявіть тільки: усю планету Соляріс (домівку цієї цивілізації) заселяє лише одне створіння - океан (точніше кажучи, щось схоже на океан, але у звичному розумінні океаном не є).
Ця ідея незвичного інопланетянина й дала можливість автору ввести людину в ситуацію, з якою вона не зіштовхувалася досі. (Для цього й потрібні художні книги, чи не так? Щоб вводити людину в неординарні ситуації і тим самим досліджувати етичні та філософські питання.) Скажу чесно: герої твору потрапляють у ситуацію такого трешу, що я й сам не уявляю, як би поводився на їхньому місці. Та й самі герої напряму говорять, що воліли б виявитися божевільцями, ніж визнати реальність.
Основне питання, яке порушується в романі: що означає бути людиною? Що робить людину людиною? Якщо щось виглядає, як людина, поводиться, як людина, то чи воно і є людиною?
А ще книга підмічає цікаву ідею: ми, людство, тяжіємо до дослідження навколишнього світу, однак насправді через дослідження ми прагнемо зрозуміти перш за все себе. Бо через відповіді, які знаходять вчені, ми намагаємося пояснити суть нашого існування. І це логічно, адже людина - частина світу. Тому щоб зрозуміти себе, спочатку необхідно зрозуміти частиною чого ми є. Але якщо раптом зовнішній світ виявиться зовсім не таким, як ми очікували, то зруйнується розуміння й нашого внутрішнього світу. Людина впаде у відчай, бо з'ясується, що їй геть далеко до саморозуміння. ...more
Loading...
