Не знаю, як описати моє захоплення цією книгою. Я знала, що вона ґрунтовна та спричинила багато дискусій свого часу, але такої високої якості матеріалНе знаю, як описати моє захоплення цією книгою. Я знала, що вона ґрунтовна та спричинила багато дискусій свого часу, але такої високої якості матеріалу я не очікувала. Це - концентрат інформації про модернізм, про українську літературу кінця XIX - XX століть.
Книга дуже вдало структурована. Кожен розділ описує відрізок часу, протистояння зазвичай двох провідних течій та описує найбільш визначних представників того часу. І дуже цікаво читати саме про конфлікти, різні світогляди та погляди на роль літератури.
Спробую коротенько описати, про кого йшла мова і що найбільше вразило.
☀️ Злам віків (початок XX століття). Народництво (яке представляли Павлик, Маковей, Грушевський, Євремов) на чолі з Франко, одна з центральних тез якого:
Літературне відродження тотожне культурному й національному. Українська література тотожна Україні. За відсутності реальної, державної України література покликана заміняти її, виконувати її роль. Писати у відповідному стилі - означає в перспективі творити реальну Україну.
Та коло тих, хто виходив за межі традиційної народної естетики: Кобилянська, Стефаник, Хоткевич, Яцків. Твори Кобилянської дуже ретельно розібрані, рада, що читала декілька до цієї книги.
Особливо цікаво було читати про дилему Лесі Українки, творчість якої мала риси декількох течій. Як хитро Франко підкреслював саме її народницьку поезію, і ігнорував драми, які базувалися на античності чи сюжетах західної культури:
На підтвердження своєї позиції Франко "зводить" Лесю Українку в роль мужчини, "сильного" й далеко від модерністського неврозу чи сумнівів: "...читаючи м'які та рознервовані або холодно резонерські писання сучасних молодих українців і порівнюючи їх з бадьорими, сильними та сміливими, а притім такими простими щирими словами Лесі Українки, мимоволі думаєш, що ся хора, слабосильна дівчина - трохи чи не одинокий мужчина на всю новочасну соборну Україну. "
☀️ Далі не такі напружені розділи про поезію початку XX століття (Микола Вороний) та "поезія в прозі" Гната Хоткевіча та Михайла Яцкова, дискурс Миколи Євшана та "Української хати", розділ про Хвильового.
І нарешті те, що мене найнайнайбільше цікавило ...more
Це моє перше знайомство з творчістю авторки і відразу з найновішою книжкою. "Катананхе" вийшла пару місяців тому, але спричинила доволі сильний резонаЦе моє перше знайомство з творчістю авторки і відразу з найновішою книжкою. "Катананхе" вийшла пару місяців тому, але спричинила доволі сильний резонанс та привернула увагу читацької спільноти. Відгуки посипалися або категорично негативні, або вкрай захоплені.
До якої ж когорти я себе віднесу? Мені просто сподобалося - без ейфорії, без планів перечитувати через роки, без бажання розповідати всім про цю книгу. Але книга залишила дуже тривалий посмак, і вже два тижні я не перестаю повертатися до цієї історії та дивитися і читати всі матеріали, які вийшли стосовно цієї книги.
Трохи про сюжет. Події відбуваються у Києві. Дуже тонко авторка зображує місто вже після війни, після перемоги. Тільки завдяки невеликим описам ми помічаємо шрами та травми війни - спогади героїв про сидіння у підвалі, огороджені ділянки лісу, людина з протезами, собаки зі сходу в притулку, розбомблені будівлі і таке інше.
Взагалі ця книга може стати дієвим тестом, щоб зрозуміти - що тобі подобається, а що тебе відштовхує у книгах. Наприклад, тут багато тілесності, описів зовнішності різних людей. Описи не "сині, як небо очі" та "рожеві, як пелюстки вуста", а ось такого виду:
У нього поморщена шкіра кольору сухої пилюки, з-під якої чітко видніються обриси черепа. Ось западини щік, ось - очні виїмки, ось яма рота.
Попелясте волосся було зібране вузлом на потилиці, окуляри здавалися занадто великими для її обличчя. Коли вона говорила, рухалась і жестикулювала, на її шиї надимались різкі сухожилля. Зморшки прорізали шкіру з тінями темних плям. Лінія уст була розмита вузькими тріщинками.
Також в книзі зображені складні персонажі зі своїми тарганами і доволі нетипові ситуації. Когось це дратує, мене це просто дивувало.
Що цікаво, книга має 224 сторінки, читати її 3 години (мені читати було легко, якщо не намагатися запам'ятати на початку імена з грецької міфології). Тобто прочитання книги по часу рівноцінно перегляду фільму. Але там дуже багато нюансів та шарів, порушених питань. Асоціація з сумкою Герміони, на яку наклали невиявне закляття "подовжувач" (маленький клатч, в який можна покласти багажу на трьох людей)....more
Олександр і Павло Михеди, син і батько, письменник і літературознавець, розмовляють між собою на сторінках цієї книги про українських класиків, показуОлександр і Павло Михеди, син і батько, письменник і літературознавець, розмовляють між собою на сторінках цієї книги про українських класиків, показуючи їх живими людьми, а не портретами в підручниках. Книга зроблена за мотивами другого сезону подкасту станція 451.
Я натхненно починаю читати. Вступ:
І таке перепрочитання текстів і біографій - винагороджує. Бо ж врешті не "Місто" Валер'яна Підмогильного, а його новели.
Чому тут протиставлення? Чому не можна читати і "Місто", і новели, існує квота якась?
Кожний розділ розкриває письменника або письменницю з декількох сторін: родина, дитинство, захоплення, виклики часу, впливи на творчість, листування. Також в кожному розділі є аналіз і перекази деяких творів (подекуди цього навіть забагато). Наприклад, в розділі про Підмогильного я пропустила переказ пари оповідань, бо це все, що мені залишилося почитати у нього, і я не хочу знати наперед задум чи сюжет.
Взагалі було дуже багато цікавих (часто сумних і болючих) деталей про життя письменників: - пережитий голод Тютюнника і фраза з його передсмертної записки "Помучте іншого..."; - як Хвильовий знищив свій нескінчений роман, щоб переконати себе, що в нього вистачить сил і себе знищити; - як Олена Теліга не відділяла своє письмо та життя; - про подвійне життя Михайло Коцюбинського (порівняння його листування з дружиною та коханкою), вплив снів та фантазій на творчість.
Мінус один бал від оцінки за розділ про Ольгу Кобилянську, який мене засмутив. Не зрозуміла мету подачі інформації таким тоном. Іншим авторам та авторці в книзі так не діставалося.
І "Царівна" та чимало інших класичних творів Кобилянської - це просто погано написані тексти.
І часто можна почути про "Меланхолійний вальс" як один із улюблених творів Кобилянської, але мені складно його порадити прочитати. Бо кожен зі трьох останніх коротких абзаців закінчується трьома крапками ... І зрештою зойком.
Таких нападів на твори Кобилянської я не очікувала побачити. Плюс в цій книзі подається "Земля" як її найкращий твір.
"Земля" - для мене найсильніший твір Кобилянської. Звісно, тут не без заламування рук, непогамовного багатослів'я персонажів, чиї репліки хочеться редагувати і скорочувати.
Тут я наче потрапила в паралельний всесвіт. Стільки було розмов в літературному колі, що "Земля" - це далеко не найсильніший текст, що в школі він не доречний (багато людей Кобилянську зі школи не люблять через "Землю"). Тільки нещодавно змінили шкільну програму, замінивши "Землю" на "Меланхолійний вальс", і тут отакої! Там три крапочки ...
І ще важливий момент - в розділі про кожного письменника є історія родини Михедів. Кобилянська з Чернівців - Михеди обговорюють своє відношення до цього міста. Олега Теліга поетка - розділ про те, чи Павло Михед намагався писати вірші. І цих тем десятки. Напевно, був задум дати контекст і паралелі життів, але мені цих розділів було забагато. І про родину Михедів я після книги знаю ліпше, ніж про класиків....more
Сімейна сага з незвичним оповідачем, адже історію нам розповідає пудель Домінік, коротко Дом.
Дом - білий пудель, Господар якого займається полюваннямСімейна сага з незвичним оповідачем, адже історію нам розповідає пудель Домінік, коротко Дом.
Дом - білий пудель, Господар якого займається полюванням. Але Дому не подобається полювання, він не хоче шкодити іншим тваринам. Тому незадоволений Господар віддає Дома своїй доньці та колишній дружині.
Господар накупив для доньки подарунки. Я - теж подарунок. Подарунки - це замість чогось важливого - замість розмови.
Дом опиняється у великій родині, яка отримала собі квартиру у центрі Львові. Ця родина ніколи ніде не жила подовгу, то для них мати дім - це щось незвичне. Також спілкування в родині страждає, адже всі проблеми замовчують та приховуються.
Вони хоч і не лікарі, але знаються трохи на лікуванні. Якщо вирвати спогад, він не болить. Простий метод, а чутки про побічні ефекти, здається, перебільшені.
А Дом, не дивлячись на свою нову родину, продовжує чекати Господаря.
Книга має 384 сторінки, але перед нами постає широке різноманіття подій, які припали на долю України. На прикладі однієї родини, через їхнє минуле та теперішнє, нам показують і Голодомор, і Другу Світову Війну, і Помаранчеву революцію, і здобуття незалежності, і падіння Берлінської стіни, і Скнилівську трагедію. Майже всі ці події показані не хронологічно. Вони гармонійно вписані в сюжет і доповнюють чи пояснюють характери персонажів.
Ця книга цікава, багатошарова, ще і подача від імені собаки додає свіжого погляду на речі - а саме запахи, через які розказують історії та відображають емоції.
Жінка пахне ірисками, міцним чаєм, пранням, пігулками від болю в горлі, мукою, нитками й ще чомусь трохи - нафтою. Нафтою? Як це можливо? Я ще не знаю.
А ще цей текст дуже львівський - після прочитання так і хочеться піти погуляли біля Високого Замку....more
Київ, 20-ті роки ХХ століття. Головна героїня - Марта - молода дівчина, яка життя має доволі одноманітне (працює 6 днів на тиждень, знімає кімнату). ВКиїв, 20-ті роки ХХ століття. Головна героїня - Марта - молода дівчина, яка життя має доволі одноманітне (працює 6 днів на тиждень, знімає кімнату). Водночас Марта мрійлива. ЇЇ гасло "Хай живуть ілюзії!". Вона має купу залицяльників, які по-різному намагаються привернути її увагу. На поверхні маємо такий сюжет.
Але це ж Підмогильний! Багато глибини, деталей, сторін з якої відкривається історія. Кожен з персонажів представляє якийсь типаж людини або верству населення. Суспільство перебуває у новому часі після зламу попередньої епохи, питання мови, процеси оптимізації. Одне з головних протиставлень - емоції/почуття чи розум/раціональність. І багато чого ще. Але при цьому майже всі події відбувається в одній кімнаті.
Показовий момент зацикленості на оптимізації:
- Хто заговорить про раціональність або практичність, - сказала Марта, - з того штраф двадцять копійок на користь безпритульних. - Плачу карбованця авансом, - недбало заявив Дмитро.
Персонажі прописані майстерно, живо, вони стоять перед очима і визивають купу емоцій. Їхні характери розумієш через непрямі описи. Один палить 60 цигарок на день, інший категорично проти по батькові (бо непрактично!), а третій шукає Марті кавалера, хоча сам відверто кохає її 2 роки!
Повість "Царівна" вважається піком творчості Кобилянської. Я читала в цієї авторки "Землю" (в школі, нічого не пам'ятаю) та "Меланхолійний вальс" (чудПовість "Царівна" вважається піком творчості Кобилянської. Я читала в цієї авторки "Землю" (в школі, нічого не пам'ятаю) та "Меланхолійний вальс" (чудова новела, яка привела мене до книжкового клубу та повернула бажання читати).
Повість вийшла у 1896 році і пропонує нам щоденник Наталі Верковичівни. Вона - сирота, живе у тітки та вуйка зі своїми кузинами/кузенами, які (окрім вуйка) погано до неї відносяться. Наталя відрізняється від усіх своїм бажанням читати, писати, бути самостійною та відсутністю зацікавленості до одруження.
Початок історії мені дуже нагадав відразу два мультфільми: 1. Попелюшка - враховуючи її життя у родичів. 2. Красуня і Чудовисько - справа не в "чудовиськах" довкола Наталі, а у репліках про шкідливість читання для дівчини. Наприклад, так каже її тітка своєму чоловікові:
Тобі, Мілечку, я все прощу, але що ти позволив їй книжки читати, того не прощу тобі ніколи.
А ось так казала сусідка-румунка:
Я вишукаю їй там якусь партію, гарного боярина, і той виб'є їй всі книжки з голови. Хто ж бо бачив щось подібне, щоб дівчина сиділа, як писар, при столі? Фе!
Стиль щоденника дає нам дуже багато внутрішнього світу героїні. Від її думок віє тривожністю та невпевненістю. Хоча багато думок не втратили актуальності і досі. Цій героїні співпереживаєш і радієш, коли побутова ситуація в неї змінюється, коли вона попри всі емоційні гойдалки живе так, як сама того хоче.
Не переказуватиму сюжет, бо подій там обмаль (тому це і повість).
Окремо виділю стиль написання. Мені читати було не дуже легко. По-перше, багато інтелектуальних насичених діалогів (про Ніцше, соціалізм, цитат німецькою і таке інше). По-друге, побудова речень не дуже звична. Треба пам'ятати, що Кобилянська зростала у німецькомовному середовищі, і писати українською був її свідомий вибір після перших творів німецькою. Але це не добре, і не погано, просто так є, і треба налаштовуватися на вдумливе читання.
Загалом мені цей твір сподобався. Прогресивність думок у кінці 19 століття - то взагалі щось дивовижне, але якоїсь збалансованості та плавності тексту мені не вистачило....more
Книга про дорослішання Тимофія. Про його родину, де у всіх багато клопотів і дитина далеко не на першому місці. Про самотність, маючи декілька рідних Книга про дорослішання Тимофія. Про його родину, де у всіх багато клопотів і дитина далеко не на першому місці. Про самотність, маючи декілька рідних під одним дахом. Про буремні відносини Тимофія з Феліксом - "дідом", у якого ПТСР (посттравматичний стресовий розлад) та алкоголізм, але він єдиний з домашніх, хто слухав його вірші та гру на піаніно. І все це відбувається у Черкасах в 1990-ті.
Мені було морально важко її читати. Проблеми та злидні сипалися на всіх персонажів, промінчиків надії не вистачало. Найстрашніше - "автобіографічна історія" в анотації.
Автобіографічність мене закутує в межі емпатії і не дає тверезо зрозуміти літературні риси. Написано точно легко та талановито. Як мінімум, це Книга Року Бі-Бі-Сі 2021 (обігнала "Спитайте Мієчку" Кузнєцової та "Радіо Ніч" Андруховича). А персонажі? Сам письменник в інтерв'ю каже:
Фелікс – певно, єдиний персонаж, якого не довелося охудожнювати. У романі він на 90 відсотків такий, яким і був. Але той солдафон із дірявою головою і збитими кістяшками на руках, якого знав у дитинстві, постав в іншому світлі, коли я сам зрозумів, що таке війна.
Все ж таки, якщо у читача/читачки нема схожого досвіду і потреби рефлексії дитинства в подібних умовах, може бути важко знайти зв'язок з історією....more
Давно полювала за цією книжкою та відразу почала читати, як отримала, поставивши на паузу всі інші. Високі очікування книга виправдала, навіть трохи пеДавно полювала за цією книжкою та відразу почала читати, як отримала, поставивши на паузу всі інші. Високі очікування книга виправдала, навіть трохи перевершила. Відповіді на свої читацькі питання знайшла, неочікувані класифікації та рівні складності книг побачила, на свої улюблені книжки минулого та заплановані книжки майбутнього натрапила. Читалося на одному подиху, стиль написання легкий та натхненний, і добрий якийсь. Ще і приємний посмак: скільки всього цікавого є читати попереду.
Читання - це наш тип самотньої медитації, що потім обертається неймовірним імпульсом, жагою до спілкування
Книга дуже швидко читається, навіть якщо є бажання розтягнути процес - не вийде. Сплетіння двох сюжетних ліній, спокою природи, тривожності буденностіКнига дуже швидко читається, навіть якщо є бажання розтягнути процес - не вийде. Сплетіння двох сюжетних ліній, спокою природи, тривожності буденності занурюють в історію напрочуд сильно. Окремо важлива для мене тема - це прекрасне зображення Рахова (46 разів зустрічається "Рахів" чи "рахівське" у книзі) та його містян: вулички, заклади, гори, звички та устрій життя місцевих - приголомшлива точність. Також сильно зображені знайомі одній половині людства страхи, які відкривали в цій книзі ще і терапевтичну лінію.
Що в тобі такого, що ти постійно чекаєш підступу? Хто започаткував темряву, з якої проростає коріння твоїх страхів?
"Я добре" - відповідати іншим. "Я жахливо" - зізнаватися собі
Батько постійно повторював мені, що замість робити життя легшим, ми маємо сильнішати
.
Потужний початок. Кількість сторінок взагалі не відчувалась, чи
Батько постійно повторював мені, що замість робити життя легшим, ми маємо сильнішати
.
Потужний початок. Кількість сторінок взагалі не відчувалась, читалось швидко та захоплено. Оформлення книги дуже якісне, а ілюстрації в найслушніші моменти відтіняли текст. Наукових вставок для мене було достатньо, вистачало як раз перевезти подих, щоб емоції вщухали між усіма описаними сюжетними подіями. Персонажі описані супер глибоко - з історіями та характерами. Найбільше вразили: - молекулярний програміст Кейтон Дрейґан з Землі:
Ти така нудна, що я оце щойно ледь не вмер, поки ти говорила. Ти це знаєш?
Ось тому, Ронно. - Він скупо всміхнувся. - Трудоголіки мають триматися трудоголіків.
- Мервін Роорд з Марсу - просто промінь надії в тій всій пітьмі:
Проте хай як глибоко Мервін зазирав у себе, хай як проштовхувався думками до найтемніших закутків свідомості, витиснути із себе принаймні краплину ворожості не міг. Ненависті не було, був лише страх
. - Еландон Торндайк з Марсу:
Джил навіть уявити не могла, яких зусиль йому вартувало зануритись у воду, що омивала десятки інших тіл
. Трохи сумно було читати про зображення Харкова. Розумію всю концепцію художньої вигадки, але підсвідомість страждала, читаючи описи міста та його жителів. (view spoiler)[Не зважаючи на кількість справді моторошних, жахливих та трагічних сцен, мені найболючіше було читати, як Мервін продає скафандр. Ох ці стосунки тренер-учень, в кожній історії цей хід спрацьовує для мене (hide spoiler)]...more
Дуже атмосферна книга, яка з перших сторінок та протягом всієї книги переносить до берега моря, де сонце сліпить та гріє, а життя наповнене пригодами.Дуже атмосферна книга, яка з перших сторінок та протягом всієї книги переносить до берега моря, де сонце сліпить та гріє, а життя наповнене пригодами. Сама історія сформована незвично для мене, і я не можу пригадати чогось схожого в українській літературі. Така мемуарність та фрагментарність розповіді зачаровувала, темп читання виходить неспішний. Персонажі - повні, яскраві та самобутні. Чогось мені не вистачило, щоб вона стала улюбленою. Я більше дивувалася манері письма, ніж насолоджувалася історією....more
Чудова книга, яка дозволяє дізнатися багато нового та цікавого з різних галузей науки. Деякі статті справили дуже потужне враження, читала їх вголос рЧудова книга, яка дозволяє дізнатися багато нового та цікавого з різних галузей науки. Деякі статті справили дуже потужне враження, читала їх вголос родичам. Стаття, яка справила найбільше враження - "Лайнус Полінг і вітаміни". Для контексту, зростала я в оточенні людей, які любили та плекали різні міфи. Настільні книжки вдома були "Тайна імені", про знаки зодіаку, гороскопи. А моя дитяча чашка гордо мовила до мене "Козоріг. Риси характеру - впертий, працьовитий, фаталіст", та я щоразу перепитувала, що таке "фаталіст" і чому це я така. Дорослі казали: "Ну, бо козоріг":) Окремо хочеться виділити мову цих історій - написано легко та з гумором. Нотаток та цитат купа, але саме цю манеру відповіді хочеться запам'ятати:
Чи правда, що компоненти новітніх РНК-вакцин можуть проникати в ядро клітини та вбудовуватися в ДНК? Коротка відповідь: ні. Трохи довша: ні, це повна маячня.
Loading...
