What do you think?
Rate this book
Нація овочів? Як інформація змінює мислення і поведінку українців
Ця книжка – посібник від маніпулятора-практика про те, як протистояти зараженню інформаційними вірусами.
Ці віруси інфікують нас щодня. Вони — провідники для тисяч шкідливих тверджень. Вони вбивають свідомість і перетворюють своїх жертв на слухняне стадо. Вони полюють не тільки на нас, а й на наступні покоління.
Прочитавши її ви:
дізнаєтеся, що таке інформаційні віруси, і навчитеся їх розпізнавати. зрозумієте, як захистити себе, дітей і близьких від Індустрії вірусмейкерства. познайомитеся з роботою Індустрії, яка створює інформаційні віруси. І без зайвої конспірології дізнаєтеся, як Індустрія вже змінила кожного з нас.
Відгуки: "Оксана написала нереально крутий "внутрячок" про інформаційні віруси – про ботів, поширення інформації, яка коригує ваше сприйняття і ставлення, про продаж майбутнього, якого нема, про продаж повітря, про інформаційні віруси. І головне – про те, як цьому протистояти. Книжка Оксани Мороз "Нація овочів?" крута. Я - рекомендую".
– Катерина Бабкіна, письменниця.
Ці віруси інфікують нас щодня. Вони — провідники для тисяч шкідливих тверджень. Вони вбивають свідомість і перетворюють своїх жертв на слухняне стадо. Вони полюють не тільки на нас, а й на наступні покоління.
Прочитавши її ви:
дізнаєтеся, що таке інформаційні віруси, і навчитеся їх розпізнавати. зрозумієте, як захистити себе, дітей і близьких від Індустрії вірусмейкерства. познайомитеся з роботою Індустрії, яка створює інформаційні віруси. І без зайвої конспірології дізнаєтеся, як Індустрія вже змінила кожного з нас.
Відгуки: "Оксана написала нереально крутий "внутрячок" про інформаційні віруси – про ботів, поширення інформації, яка коригує ваше сприйняття і ставлення, про продаж майбутнього, якого нема, про продаж повітря, про інформаційні віруси. І головне – про те, як цьому протистояти. Книжка Оксани Мороз "Нація овочів?" крута. Я - рекомендую".
– Катерина Бабкіна, письменниця.
304 pages, Paperback
First published January 1, 2020
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 47 reviews
Read
March 15, 2020Мені здається, у цієї книжки великі проблеми з влучанням у цільову авдиторію. Ті, хто цікавиться темою, а отже, найімовірніше куплять книжку, вже уявляють усе викладене тут, навчилися перевіряти джерела інформації ще давніше й гортатимуть сторінки, тужачи за значно-значно глибшими exposé навколо того ж Cambridge Analytica, на тлі яких ця книжка - вода водяниста. Жодних неочевидних інсайтів саме про українську сцену, які могли б виправдати існування цієї книжки, там немає. Натомість ті, кому ці простенькі поради з інформаційної гігієни й функціонування інформаційного простору могли би стати в пригоді, думаю, й купувати такого не стануть, бо не усвідомлюють потреби. Коротше, для кого це все було? Хіба що більш медіа-грамотним людям купувати на подарунок своїм менш медіа-грамотним друзям.
Натомість були речі, які мене дивували. Скажімо:
* Однією рукою авторка критикує віруси, а з іншого - некритично відтворює цілу низку, скажімо:
- про Україну як сільську держав��: "Цей с��гмент [сільських мешканців] дуже численний ... можна стверджувати, що вони формують більшість, яка голосує на виборах". Lol whut? У 2018 році сільські мешканці складали 31.1%, і цей сегмент активно скорочується (приблизно на 16% за 10 років, тобто зараз, імовірно, теж уже менше тих 30%). Явка там теж з низки причин не найвища.
- про прекрасну освіту в СРСР, яка "вчила людину думати комплексно і формувала світогляд", а радянське інформаційне поле і потреба існувати в тоталітарній державі "розвивали кмітливість і розширювали світогляд" - з усією стандартною ностальгією про розмови на кухні. Тут у мене закінчуються фейспалми, бо мені небезпідставно здається, що (а) існування в СРСР розвивало привчену безпомічність, цинізм і тотальну недовіру до всього, а не кмітливість і аналітичне мислення; (б) відсоток аналітично налаштованих людей (та сама кухонна інтелігенція) лишається приблизно сталим, тільки зараз їх не кошмарять і доступ до інформації більший; (в) радянська освіта давала (тим, хто хотів узяти) широку ерудицію і прокачану пам'ять, але якраз аналізувати й дискутувати не вчила, просто заточена не під те.
- self-congratulatory фігня про те, що блоггери - прям люди з найкращим інформаційним імунітетом, які Розуміють, Як Усе Працює. Ну кам он, блоггери - це не однорідна спільнота, це що завгодно, від бук-блоггінгу до ведичних женщін, які розказують про домашні пологи й анти-ваксерство. Там гуляє стільки інформаційних вірусів, що тримайся.
- І, між іншим, про лайфстайл-міфи - випиймо шот щоразу, як авторка книжки заводить пісню"сегодня слушает он джаз, а завтра родину продаст" "сьогодні ти їси цукор і звикаєш до легкого притоку допамінів, а завтра починаєш для того ж читати сенсаційні сайти-помийки".
* Фейки, націлені на маніпулювання авдиторією ("віруси") авторка ніяк не відрізняє від реальних новин. Я розумію, кожен із нас схильний перебільшувати важливість своєї професії, навіть кожен пастух яків певен, що без його череди яків усе пропаде, тому бачити весь світ крізь призму свого фаху - це природно, але ж кам он. Ну, наприклад: "Не такий гучний, але важливий вірус: у період ключових переговорів зі звільнення українських заручників Кремля в ЗМІ було злито інформацію про те, що Україні поставлено ультиматум про звільнення Володимира Цемаха". Чи спровокувала ця інформація дискусію і чи вплинула на думку багатьох людей? Так. Чи була вона правдивою і реальною підставою для роздумів? Теж так. І мені в авторки бракує розрізнення між інформуванням і маніпулюванням (хіба що вона повністю об'єднує ці два поняття, але тоді це профдеформація така профдеформація).
Щось іще було, що викликало багато запитань, але зараз не згадаю (мабуть, бо каву з цукром випила, лол тричі).
Видання дуже прикольне, з дудлами і наклеєчками штибу "Демократія в країні овочів = диктатура" (це до питання про його можливе функціонування як подарункового), але в цілому, якщо тема цікавить, можна погортати інтерв'ю авторки й тим і обмежитися.
Натомість були речі, які мене дивували. Скажімо:
* Однією рукою авторка критикує віруси, а з іншого - некритично відтворює цілу низку, скажімо:
- про Україну як сільську держав��: "Цей с��гмент [сільських мешканців] дуже численний ... можна стверджувати, що вони формують більшість, яка голосує на виборах". Lol whut? У 2018 році сільські мешканці складали 31.1%, і цей сегмент активно скорочується (приблизно на 16% за 10 років, тобто зараз, імовірно, теж уже менше тих 30%). Явка там теж з низки причин не найвища.
- про прекрасну освіту в СРСР, яка "вчила людину думати комплексно і формувала світогляд", а радянське інформаційне поле і потреба існувати в тоталітарній державі "розвивали кмітливість і розширювали світогляд" - з усією стандартною ностальгією про розмови на кухні. Тут у мене закінчуються фейспалми, бо мені небезпідставно здається, що (а) існування в СРСР розвивало привчену безпомічність, цинізм і тотальну недовіру до всього, а не кмітливість і аналітичне мислення; (б) відсоток аналітично налаштованих людей (та сама кухонна інтелігенція) лишається приблизно сталим, тільки зараз їх не кошмарять і доступ до інформації більший; (в) радянська освіта давала (тим, хто хотів узяти) широку ерудицію і прокачану пам'ять, але якраз аналізувати й дискутувати не вчила, просто заточена не під те.
- self-congratulatory фігня про те, що блоггери - прям люди з найкращим інформаційним імунітетом, які Розуміють, Як Усе Працює. Ну кам он, блоггери - це не однорідна спільнота, це що завгодно, від бук-блоггінгу до ведичних женщін, які розказують про домашні пологи й анти-ваксерство. Там гуляє стільки інформаційних вірусів, що тримайся.
- І, між іншим, про лайфстайл-міфи - випиймо шот щоразу, як авторка книжки заводить пісню
* Фейки, націлені на маніпулювання авдиторією ("віруси") авторка ніяк не відрізняє від реальних новин. Я розумію, кожен із нас схильний перебільшувати важливість своєї професії, навіть кожен пастух яків певен, що без його череди яків усе пропаде, тому бачити весь світ крізь призму свого фаху - це природно, але ж кам он. Ну, наприклад: "Не такий гучний, але важливий вірус: у період ключових переговорів зі звільнення українських заручників Кремля в ЗМІ було злито інформацію про те, що Україні поставлено ультиматум про звільнення Володимира Цемаха". Чи спровокувала ця інформація дискусію і чи вплинула на думку багатьох людей? Так. Чи була вона правдивою і реальною підставою для роздумів? Теж так. І мені в авторки бракує розрізнення між інформуванням і маніпулюванням (хіба що вона повністю об'єднує ці два поняття, але тоді це профдеформація така профдеформація).
Щось іще було, що викликало багато запитань, але зараз не згадаю (мабуть, бо каву з цукром випила, лол тричі).
Видання дуже прикольне, з дудлами і наклеєчками штибу "Демократія в країні овочів = диктатура" (це до питання про його можливе функціонування як подарункового), але в цілому, якщо тема цікавить, можна погортати інтерв'ю авторки й тим і обмежитися.
April 23, 2020
��нфа про квартиру Сєрлєща була цкуванням, Бігус вивалив "факти", у 2010-2014 роках в Україні було кілька незалежних ЗМІ серед найвпливовіших, у "совку" достатньо було натружено працювати, аби досягти успіху, а професія вчителя була шанованою та впливою, на депозит гроші складають ті, хто не довіряє владі і були кількі разів нею обдурені, Московський патріархат - канонічний, а аби визначити фейковий аккаунт у мережі, чи нє, треба поглянути на його обкладинку, бо перша ознака фейкового аккаунту - це обкладинка, яка не відповідає сезону.
Якщо ви вирішили, що це я остаточно поїхала кукушєчкою, то пояснюю. Все це (а також це пучок іншого) - це твердження авторки Оксани Мороз, про які я дізналася, прочитавши її книгу "Нація овочів".
Наскрізна ідея - у совку було найкращє образованіє, яке вчило людей комплексно міркувати, розрізняти правду від брехні, вчило креативності та критичному мисленню та захищало від маніпуляцій. А потім прийшло ТВ з заходу із своїми роликами про жувальну гумку та відбілювач, і це вщент зруйнувало таку міцну ментальну оборону совків, що вони тепер в Україні довіряют усьому, що кажуть з "ящіка".
Тому зараз треба ретельно перевіряти, звідки прийшла інфа, що ви читаєте, чи не маніпулює вона вами, і взагалі перечитайте "Атлант розправив плечі", бо це корисно.
У минулому розгромному відео мені закидали, що я не навела цитати, тому цей відос - суцільні цитати із номерами сторінок, на яких вони написані. Інджой.
Якщо ви вирішили, що це я остаточно поїхала кукушєчкою, то пояснюю. Все це (а також це пучок іншого) - це твердження авторки Оксани Мороз, про які я дізналася, прочитавши її книгу "Нація овочів".
Наскрізна ідея - у совку було найкращє образованіє, яке вчило людей комплексно міркувати, розрізняти правду від брехні, вчило креативності та критичному мисленню та захищало від маніпуляцій. А потім прийшло ТВ з заходу із своїми роликами про жувальну гумку та відбілювач, і це вщент зруйнувало таку міцну ментальну оборону совків, що вони тепер в Україні довіряют усьому, що кажуть з "ящіка".
Тому зараз треба ретельно перевіряти, звідки прийшла інфа, що ви читаєте, чи не маніпулює вона вами, і взагалі перечитайте "Атлант розправив плечі", бо це корисно.
У минулому розгромному відео мені закидали, що я не навела цитати, тому цей відос - суцільні цитати із номерами сторінок, на яких вони написані. Інджой.
August 16, 2021
"Людина-овоч втратила свій інформаційний імунітет. Вона абсолютно не захищена від вірусів, і саме віруси формують її реальність і визначають її дії. Людина-овоч дотримується того, що вважає правдою, однак цю правду їй призначають"
Я не впевнена, що від цієї книжки користі більше ніж шкоди. Задумана як інструмент боротьби із фейками та інформаційними вірусами, книжка й сама продукує не одну токсичну/спірну/суб'єктивну думку, яка подається як "факт":
👉 "людина з неповної сім'ї вразлива до інформаційних вірусів"
👉 "іммігранти усіх гатунків трансформують нестабільний соціум і підривають соціальний імунітет"
👉 "щоб досягнути успіху у срср треба було багато вчитися і працювати. держава підтримувала цей паттерн"
👉 "у срср розвивали культуру читання складних книжок та поезії"
👉 вживання цукру та швидкоїжі = лінь = піддатливість інформаційним вірусам
+ за тексти, написані не авторкою - детектор.медіа, тексти.орг, букви, bbc, укрправда, радіо свобода.
- за проспойлереного Гакслі. НЕ треба переказувати повністю сюжет книжок!
Я не впевнена, що від цієї книжки користі більше ніж шкоди. Задумана як інструмент боротьби із фейками та інформаційними вірусами, книжка й сама продукує не одну токсичну/спірну/суб'єктивну думку, яка подається як "факт":
👉 "людина з неповної сім'ї вразлива до інформаційних вірусів"
👉 "іммігранти усіх гатунків трансформують нестабільний соціум і підривають соціальний імунітет"
👉 "щоб досягнути успіху у срср треба було багато вчитися і працювати. держава підтримувала цей паттерн"
👉 "у срср розвивали культуру читання складних книжок та поезії"
👉 вживання цукру та швидкоїжі = лінь = піддатливість інформаційним вірусам
+ за тексти, написані не авторкою - детектор.медіа, тексти.орг, букви, bbc, укрправда, радіо свобода.
- за проспойлереного Гакслі. НЕ треба переказувати повністю сюжет книжок!
June 6, 2021
Кілька разів у книзі авторка захоплюється продвинутою вкрай радянською освітою, мов яка ж була дисципліна, у людей розвивали критичне мислення, люди розуміли глибинно, що відбувається навколо... мене у одного це викликає питання, як же такі освічені, продвинуті люди і такую страну прасралі?
Інший момент, який згадує авторка: на території України США розвернули інформаційну лабораторію і... в мене немає більше, що тут коментувати. Допустимо, розвернули, а шо ж тоді росія? А про росію немає згадок, окрім скромного «війна з росією».
Очікував розгромний аналіз всієї вірусоти на кшталт розіп‘ятих мальчіків, про візитівки Яроша, про клаптики землі і двох рабів і як російська пропаганд-машина вірусить населення через свої рупори. Але ж ніт.
Відверто, не дуже.
Інший момент, який згадує авторка: на території України США розвернули інформаційну лабораторію і... в мене немає більше, що тут коментувати. Допустимо, розвернули, а шо ж тоді росія? А про росію немає згадок, окрім скромного «війна з росією».
Очікував розгромний аналіз всієї вірусоти на кшталт розіп‘ятих мальчіків, про візитівки Яроша, про клаптики землі і двох рабів і як російська пропаганд-машина вірусить населення через свої рупори. Але ж ніт.
Відверто, не дуже.
March 24, 2022
Прослухала за пару днів на якабу з безкоштовним доступом.
Загалом є корисне, звісно, але і до авторки виникли «вапросікі». Бачу по іншим відгукам, що не тільки у мене.
Але почитаю ще щось із доробку авторки, подивлюсь, що там.
Загалом є корисне, звісно, але і до авторки виникли «вапросікі». Бачу по іншим відгукам, що не тільки у мене.
Але почитаю ще щось із доробку авторки, подивлюсь, що там.
October 1, 2021
Шкода, що маю звичку дочитувати книги. Цю варто було б лишити і не витрачати час.
Забагато возвеличення тоталітарного режиму СРСР та іноформаційної "безпеки" там. Про інформаційне суспільство 90-х також думка досить упереджена.
Невпевнена, що зараз прям багато людей клікають на всі рекламні повідомлення і вірять у всі новини. А ті хто так роблять ніколи не візьмуть цю книгу до рук.
Віддам на макулатуру. Друзям не раджу.
Забагато возвеличення тоталітарного режиму СРСР та іноформаційної "безпеки" там. Про інформаційне суспільство 90-х також думка досить упереджена.
Невпевнена, що зараз прям багато людей клікають на всі рекламні повідомлення і вірять у всі новини. А ті хто так роблять ніколи не візьмуть цю книгу до рук.
Віддам на макулатуру. Друзям не раджу.
March 28, 2021
Якщо б побачила це в книгарні, а не онлайн, могла б продивитися пару сторінок і не купляти. А так маю новий цінний досвід: як це, здавати книгу у макулатуру. Шкода витрачених грошей
June 28, 2022
У мене були великі очікування щодо цієї книги. Можливо, через цікаву назву та опис, можливо, через гарні рекомендації. Проте, на жаль, вона їх не виправдала. Ставлю трійку за інформативні поради в останніх розділах, хоча за "теоретичну" частину поставила б ще менше.
Почну з позитиву. Крім уже зазначених порад з інформаційної безпеки, теоретичні аспекти про роботу вірусмейкерів проілюстровані прикладами, тож я з цікавістю знайшла кілька вірусів, на які колись попалась й сама. Текст дає альтернативний погляд на роботу ЗМІ та змушує обачніше ставитись до того, що споживаєш. Проте навіть з огляду на це, рекомендувати я його не буду.
Отак швидко я й перейшла до мінусів. Мій перший пункт: складається враження, що книга не влучила в свою аудиторію. Як на "новачка" в сфері інформаційної безпеки вступ до більш корисної та практичної інформації дуже затягнутий. Можна сказти, що замість цікавої нонфікшн книги бачиш стандартний підручник. А як на людину з середнім та вище рівнем обізнаності - водянисто та суб'єктивно. А поради наприкінці, про які я зазначила раніше, відкриттям не стануть. Кожен раз коли авторка доходить до цікавого моменту, з'являється фраза "це надто професійно, тож не буду вас втомлювати" і нічого корисного в результаті не отримуєш.
Виходячи з попереднього пункту, маю зазначити, що пояснення "Чому моя хата не скраю" в останньому розділі книги - не дуже доречна ідея. Ті, хто до нього дочитали і так знають чому, а ті, хто ні, до того місця не дочитають.
Загалом складається враження, що книжка просякнута драматизмом та фаталізмом: нам усі брешуть, навколо нас одні віруси, а ми всі плвільно стаєм овочами. Авторка не робить розмежування між новинами і вірусами, та й взагалі мало розділяє інформацію та віруси, тож мимоволі й сам починаєш будувати конспіраційні теорії про світ, в якому живеш. І можливо це було б корисно з точки зору фільтрації вірусів, проте недовіра до будь-яких ЗМІ також є позитивним ґрунтом для пропаганди та тих самих вірусів.
Ну і звісно варто зазначити мої улюблені контроверсії: теза про чудову радянську освіту з'являється в одному розділі з тезою про те, що нації овочів виникають у тоталітарних суспільствах. Та й про ту саму радянську освіту було сказано стільки, що я сумніваюсь у неупередженості всієї іншої інформації.
Також мені не зрозуміле тлумачення поняття лідерів громадської думки. До них потрапили і псевдо-експерти, і блогери, і прості акаунти, що щось публікують в мережі. Це вже більш суб'єктивний мінус, але не можу сказати, що всі ці категорії будуть однаково обізнані про інтернет-безпеку чи сприяти вірусмейкерству.
Чи наприклад пункт про меми, в якому авторка каже, що всі меми, які з'являються негайно після виходу інформації, ознака замовності та вірусності цієї інформації. Бо перед тим, як творити справжні меми інформацію треба обговорити... Час створення смішної картинки може дорівнювати 5 хвилинам. Ще 5 на власне прочитання новини. От і весь час, що потрібен, аби створити та "запустити" мем. Тому я піддаю сумніву актуальність цієї інформації.
Варто ще згадати, про ланцюги між розважальним контентом, цукром та перетворенням на овоча. Можливо, в них і є раціональне зерно. Але той абсолютизм, в який їх підносять, також сильно нагадує конспірологію та драматизацію ситуації. Бургери перетворюють тебе на овоча. Звучить як назва конспіраційного відео на Ютуб.
Якщо ви шукаєте поради з інформаційної безпеки, ця книжка не сильно стане вам у нагоді, бо має багато зайвої інформації, крізь яку складно дістатися мети.
Якщо ви шукаєте глибинного аналізу сфери вірусмейкерства, тут є лише "вершина" айсберга, тож також сумніваюсь у тому, що книга буде влучною.
Загалом, дочитала лише на силі волі і цікавості до того куди ж авторка приведе читача.
Почну з позитиву. Крім уже зазначених порад з інформаційної безпеки, теоретичні аспекти про роботу вірусмейкерів проілюстровані прикладами, тож я з цікавістю знайшла кілька вірусів, на які колись попалась й сама. Текст дає альтернативний погляд на роботу ЗМІ та змушує обачніше ставитись до того, що споживаєш. Проте навіть з огляду на це, рекомендувати я його не буду.
Отак швидко я й перейшла до мінусів. Мій перший пункт: складається враження, що книга не влучила в свою аудиторію. Як на "новачка" в сфері інформаційної безпеки вступ до більш корисної та практичної інформації дуже затягнутий. Можна сказти, що замість цікавої нонфікшн книги бачиш стандартний підручник. А як на людину з середнім та вище рівнем обізнаності - водянисто та суб'єктивно. А поради наприкінці, про які я зазначила раніше, відкриттям не стануть. Кожен раз коли авторка доходить до цікавого моменту, з'являється фраза "це надто професійно, тож не буду вас втомлювати" і нічого корисного в результаті не отримуєш.
Виходячи з попереднього пункту, маю зазначити, що пояснення "Чому моя хата не скраю" в останньому розділі книги - не дуже доречна ідея. Ті, хто до нього дочитали і так знають чому, а ті, хто ні, до того місця не дочитають.
Загалом складається враження, що книжка просякнута драматизмом та фаталізмом: нам усі брешуть, навколо нас одні віруси, а ми всі плвільно стаєм овочами. Авторка не робить розмежування між новинами і вірусами, та й взагалі мало розділяє інформацію та віруси, тож мимоволі й сам починаєш будувати конспіраційні теорії про світ, в якому живеш. І можливо це було б корисно з точки зору фільтрації вірусів, проте недовіра до будь-яких ЗМІ також є позитивним ґрунтом для пропаганди та тих самих вірусів.
Ну і звісно варто зазначити мої улюблені контроверсії: теза про чудову радянську освіту з'являється в одному розділі з тезою про те, що нації овочів виникають у тоталітарних суспільствах. Та й про ту саму радянську освіту було сказано стільки, що я сумніваюсь у неупередженості всієї іншої інформації.
Також мені не зрозуміле тлумачення поняття лідерів громадської думки. До них потрапили і псевдо-експерти, і блогери, і прості акаунти, що щось публікують в мережі. Це вже більш суб'єктивний мінус, але не можу сказати, що всі ці категорії будуть однаково обізнані про інтернет-безпеку чи сприяти вірусмейкерству.
Чи наприклад пункт про меми, в якому авторка каже, що всі меми, які з'являються негайно після виходу інформації, ознака замовності та вірусності цієї інформації. Бо перед тим, як творити справжні меми інформацію треба обговорити... Час створення смішної картинки може дорівнювати 5 хвилинам. Ще 5 на власне прочитання новини. От і весь час, що потрібен, аби створити та "запустити" мем. Тому я піддаю сумніву актуальність цієї інформації.
Варто ще згадати, про ланцюги між розважальним контентом, цукром та перетворенням на овоча. Можливо, в них і є раціональне зерно. Але той абсолютизм, в який їх підносять, також сильно нагадує конспірологію та драматизацію ситуації. Бургери перетворюють тебе на овоча. Звучить як назва конспіраційного відео на Ютуб.
Якщо ви шукаєте поради з інформаційної безпеки, ця книжка не сильно стане вам у нагоді, бо має багато зайвої інформації, крізь яку складно дістатися мети.
Якщо ви шукаєте глибинного аналізу сфери вірусмейкерства, тут є лише "вершина" айсберга, тож також сумніваюсь у тому, що книга буде влучною.
Загалом, дочитала лише на силі волі і цікавості до того куди ж авторка приведе читача.
May 11, 2021
Книжку читав для огляду в рамках свого ютуб-каналу "Альтанка".
Вже в анотації зазначено що книжка написана простою мовою. Припускаю, висказавши своє оціночне судження, що для простого народу. В гомерівську епоху вільні громадяни поділялися на простий народ – демос, звідки і демократія, та аристократію. Цікаво, виходить проста мова для простого народу від аристократії?
Своерідне Urbi et Orbi для українців, як сказали би за часів Римської імперії?
Моя колега – відома в місті книжкова оглядачка висловила тезу, що читання книжок повинно стимулювати зростання IQ. Тепер в мене є контр-приклад.
Авторка пише що працювала на президентський компанії 2014 року. Але її кандидат програв. Канадському педагогу Лоренсу Пітеру приписують вислів: Хто вміє, робить; хто не вміє, вчить інших; а хто не вміє і цього, вчить вчителів.
Від себе додам:
Автор вважає 1991-1992 роки – найщасливішими, коли діяв інформаційний імунітет.
Час коли Леонід Кравчук, член Центрального комітету Комуністичної партії України – на той час керівний партійний орган в Україні в роки радянської влади, який, як політкоректно каже вікіпедія «відстоював ухвалення постанови про заборону Народного руху України, проте зазнав невдачі». І ця людина оголивши себе безпартійним виграє вибори Президента.
Дивні порівняння. Хоча, звісно, кожен має право на власну думку.
Вже в анотації зазначено що книжка написана простою мовою. Припускаю, висказавши своє оціночне судження, що для простого народу. В гомерівську епоху вільні громадяни поділялися на простий народ – демос, звідки і демократія, та аристократію. Цікаво, виходить проста мова для простого народу від аристократії?
Своерідне Urbi et Orbi для українців, як сказали би за часів Римської імперії?
Моя колега – відома в місті книжкова оглядачка висловила тезу, що читання книжок повинно стимулювати зростання IQ. Тепер в мене є контр-приклад.
Авторка пише що працювала на президентський компанії 2014 року. Але її кандидат програв. Канадському педагогу Лоренсу Пітеру приписують вислів: Хто вміє, робить; хто не вміє, вчить інших; а хто не вміє і цього, вчить вчителів.
Від себе додам:
Автор вважає 1991-1992 роки – найщасливішими, коли діяв інформаційний імунітет.
Час коли Леонід Кравчук, член Центрального комітету Комуністичної партії України – на той час керівний партійний орган в Україні в роки радянської влади, який, як політкоректно каже вікіпедія «відстоював ухвалення постанови про заборону Народного руху України, проте зазнав невдачі». І ця людина оголивши себе безпартійним виграє вибори Президента.
Дивні порівняння. Хоча, звісно, кожен має право на власну думку.
September 30, 2022
Дуже корисна книжка, корисна саме тим людям, хто не має інформаційного імунітету і навряд чи самостійно це усвідомить, тому хоча б деякі ідеї з цієї книжки треба доносити до усіх вразливих до інформаційних вірусів людей. У кожного, навіть у їх такій, здавалось би, ідеальній інфобульбашці критично мислячих, є такі люди.
Особливо зараз, коли так довго вже триває і інформаційна, в тому числі, війна рилосіян проти України. Всі ж в курсі про ботоферми.
Тільки фактчекінг, тільки авторитетні джерела.
Особисто для себе відзначила важливість коли це справді шкодить, не створювати зайвого інформаційного шуму. Навіть коли хочеться поділитись чимось дуже емоційним і важливим на нашу думку. Іноді мені здається і я сама дуже легко піддаюсь цьому впливу, що якщо стається щось страшне і я як і десятки моїх френдів і підписників не пошерю якусь інфу — це зробить мене байдужою чи без активної позиції. Але це хибна думка, ви ж розумієте ?
Хто мене знає, міг би тут підтвердити, я іноді можу, да, бути гіперемоційною в заявах, але це вже коли ну просто терпець уривається.
То ж ми з вами на одному інформаційному фронті та у одному бойовому тилу.
Переможемо 🇺🇦❤️🩹💪
Особливо зараз, коли так довго вже триває і інформаційна, в тому числі, війна рилосіян проти України. Всі ж в курсі про ботоферми.
Тільки фактчекінг, тільки авторитетні джерела.
Особисто для себе відзначила важливість коли це справді шкодить, не створювати зайвого інформаційного шуму. Навіть коли хочеться поділитись чимось дуже емоційним і важливим на нашу думку. Іноді мені здається і я сама дуже легко піддаюсь цьому впливу, що якщо стається щось страшне і я як і десятки моїх френдів і підписників не пошерю якусь інфу — це зробить мене байдужою чи без активної позиції. Але це хибна думка, ви ж розумієте ?
Хто мене знає, міг би тут підтвердити, я іноді можу, да, бути гіперемоційною в заявах, але це вже коли ну просто терпець уривається.
То ж ми з вами на одному інформаційному фронті та у одному бойовому тилу.
Переможемо 🇺🇦❤️🩹💪
August 14, 2022
Книга для тих хто ніколи не стикався з інформаційною гігієною, збірник стереотипів.
Новачкам можна було б порадити, якби не певні але.
Надмірне захоплення радянською освітою й так звані американські "лабораторії вірусів" + катастрофізація нашого майбутнього.
Новачкам можна було б порадити, якби не певні але.
Надмірне захоплення радянською освітою й так звані американські "лабораторії вірусів" + катастрофізація нашого майбутнього.
January 23, 2023
Книга, яка засмучує. Крихти правдивої чи хоча б корисної інформації посеред купи недолугих узагальнювань, підміни понять, міфів. Т��ке відчуття ніби для авторки немає жодної різниці між вірусами, фейками, ньюзмейкінгом, журналістськими розслідуваннями, промо компаніями, рекламою, - все в один величезний чан без розбору та класифікації. Класифікація в книзі не послуговується якимось загальними критеріями, абсолютно вся інформація з будь яких каналів комунікації називається вірусами та по мірі опису набуває негативного відтінку. Сама книга при чому твердить: В СРСР був інформаційний імунітет (це просто смішно), в СРСР була найкраща освіта, а нинішня жахлива (нинішня освіта якраз страждає від свого радянського минулого), криза 2008 року через те що люди вірили банкам і несли туди гроші (а мали б мабуть під подушкою тримати), найнезахищеніші інформаційно верстви населення це ті які ведуться на особисті тренінги, ..., ..., і ЙОГУ (авторка наче не знає що йога це вид практик і сама по собі не є ані релігією, ані світоглядом і не робить її інформаційно незахищеною), всі лідери думок на когось працюють (без коментарів), демократія це Ілюзія міняють лише впливові та високодосвічені (кхм, Майдан?), інформаційний імунітет передається генами (звідки тоді така різниця між бумерами і зумерами) і ще купа речей, які не було сил записувати.
Я б в жодному разі не подарувала книгу людині для зацікавлення в темі інформаційного імунітету, бо тоді треба було б довго і нудно пояснювати, що власне і в цій книзі є "віруси" з якими вона ніби має на меті боротись.
Слухала безкоштовно на якабу, рада що не витратила на це гроші.
Я б в жодному разі не подарувала книгу людині для зацікавлення в темі інформаційного імунітету, бо тоді треба було б довго і нудно пояснювати, що власне і в цій книзі є "віруси" з якими вона ніби має на меті боротись.
Слухала безкоштовно на якабу, рада що не витратила на це гроші.
June 5, 2022
Хороша книга для тих, хто лише зацікавився питанням інформаційної гігієни. Як на мене, то багато води і біля 2/3 книги стає нудно, хочеться закинути, а от під кінець починається концентрована конкретна інформація.
Бісила романтизація вищої освіти в Радянському Союзі на противагу сучасній "зруйнованій системі освіти, яка не вчить мислити системно і вибудовувати зв'язки".
Часто помічала, що авторка вживає радикальні та однобічні висловлювання, а в наступних реченнях їх доповнює дуже важливими деталями, які сильно впливають на трактування початкової думки. Виникає враження, що багато речей написано на емоціях, без продумування такої структури, яка б максимально чітко донесла посил авторки.
Для себе віднесла важливу думку про те, що повністю відмежовуватись від інформаційного потоку або керуватися правилом "Про дійсно важливі речі я і так дізнаюсь" - це інфантильна і невигідна в довгостроковій стратегії позиція. Варто вчитись жити в цьому потоці та формувати власний інформаційний імунітет, ба більше, ділитись ним зі своїм оточенням. Тільки так ми вибудуємо сильний колективний імунітет проти вірусів і маніпуляцій та станемо сильнішою нацією.
Бісила романтизація вищої освіти в Радянському Союзі на противагу сучасній "зруйнованій системі освіти, яка не вчить мислити системно і вибудовувати зв'язки".
Часто помічала, що авторка вживає радикальні та однобічні висловлювання, а в наступних реченнях їх доповнює дуже важливими деталями, які сильно впливають на трактування початкової думки. Виникає враження, що багато речей написано на емоціях, без продумування такої структури, яка б максимально чітко донесла посил авторки.
Для себе віднесла важливу думку про те, що повністю відмежовуватись від інформаційного потоку або керуватися правилом "Про дійсно важливі речі я і так дізнаюсь" - це інфантильна і невигідна в довгостроковій стратегії позиція. Варто вчитись жити в цьому потоці та формувати власний інформаційний імунітет, ба більше, ділитись ним зі своїм оточенням. Тільки так ми вибудуємо сильний колективний імунітет проти вірусів і маніпуляцій та станемо сильнішою нацією.
December 28, 2020
Актуальна як ніколи книжка Оксани Мороз «Нація овочів? Як інформація змінює мислення і поведінку українців». Це була хороша нагода подумати про останні події в Україні через призму інсайдерської інформації та зрозуміти як працює індустрія вірусомейкерсва.
Щодня наше інформаційне поле атакують різні інфовіруси, метою яких є маніпуляція суспільною свідомістю та схиляння нас до певних дій. Це допомає замовникам створювати потребу там, де її немає, дискредитувати, знижувати чи накручувати рейтинги, чи навіть змінювати хід виборів. Цьому також сприяє відсутність законодавчого регулювання сфери і належних етичних стандартів, низька медіаграмоність нашого суспільства та низкий інформаційний імунітет.
Україна опинилась в епіцентрі активності вірусомейкерів і це вже посприяло багатьом негативним процесам у нашій країні, зокрема агресії Росії проти України. Кожен повинен докладати щоденних зусиль, щоб не перетворюватись в овочів, а критично аналізувати інформацію.
В цій книжці можна ознайомитись із історичними особливостями маніпуляції нашою масовою свідомістю від проголошення незалежності України до сьогодення.
Тут також можна знайти базові поради для інформаційної гігієни, зрозуміти, що ніхто незахищений від маніпуляцій і тому не можна втрачати пильність. До цього я б ще додала свою власну пораду читати більше якісних книжок, бо саме вони допомають формувати критичне мислення, системно бачити світ та постійно навчатись. Як зазначила авторка, «ми є інформацією яку ми споживаємо». Тому хочеться, щоб ця інформація була якісною та внутрішньо збагачувала нас, а не шкодила.
Щодня наше інформаційне поле атакують різні інфовіруси, метою яких є маніпуляція суспільною свідомістю та схиляння нас до певних дій. Це допомає замовникам створювати потребу там, де її немає, дискредитувати, знижувати чи накручувати рейтинги, чи навіть змінювати хід виборів. Цьому також сприяє відсутність законодавчого регулювання сфери і належних етичних стандартів, низька медіаграмоність нашого суспільства та низкий інформаційний імунітет.
Україна опинилась в епіцентрі активності вірусомейкерів і це вже посприяло багатьом негативним процесам у нашій країні, зокрема агресії Росії проти України. Кожен повинен докладати щоденних зусиль, щоб не перетворюватись в овочів, а критично аналізувати інформацію.
В цій книжці можна ознайомитись із історичними особливостями маніпуляції нашою масовою свідомістю від проголошення незалежності України до сьогодення.
Тут також можна знайти базові поради для інформаційної гігієни, зрозуміти, що ніхто незахищений від маніпуляцій і тому не можна втрачати пильність. До цього я б ще додала свою власну пораду читати більше якісних книжок, бо саме вони допомають формувати критичне мислення, системно бачити світ та постійно навчатись. Як зазначила авторка, «ми є інформацією яку ми споживаємо». Тому хочеться, щоб ця інформація була якісною та внутрішньо збагачувала нас, а не шкодила.
September 27, 2020
Корисна книга, щоб виборсатися з трясовини інформаційного лайна. Рекомендовано як для неофітів, так і для досвідчених інет-серферів(якщо звичайно раніше ви не розвивали себе спеціяльно в цьому напрямку). Механізми розкладені, готові для засвоювання.
January 15, 2021
Дуже добра нон-фікшн книга про інформаційну гігієну. Цю книжку має читати кожен!
Насправді тут 288 сторінок.
Насправді тут 288 сторінок.
June 5, 2022
Начебто і про багато чого тут йде мова, але для тих, хто хоч трошки розуміється в даній темі, не знайде щось надто нове. Так, є цікаві факти, приклади з історії, це велика праця. Але ЦА трошки не та
September 10, 2023
цікаво але багато всього і на купу
March 10, 2020
Чи будь-яка людина піддається ураженню інфо вірусом? Так. Включно з авторкою книги.
Навіть якщо ти сам продокуєш їх. Це стосується тих тем, в яких ти некомпетентний або у меседжах, які в тебе можуть викликати сильні емоції, коли ти вразливий. Ми усі люди, а не машини і холодний розум не завжди вдається зберігати. Після прочитання цієї книги мені здалося, що авторка занадто багато вимагає від її основного читача, особливо коли покладає великі сподівання на людей з 8-10 рівнем особистого захисту. Для більш свідомого споживання новин та їх розповсюдження пересічній людині досить буде дотримуватись правил 1-7 рівнів захисту і це істотно вплине на всіх. Ці правила не такі вже складні і більшість людей може впоратись з ними. Якщо не ліньки. Як на мене книжка перевантажена всілякими типологіями та каталогізаціями, але це потрібно для занурення в тему. Дуже сподобалась частина з екскурсом у новітню історію України, де досить структуровано написано, як саме зруйнували наш інформаційний імунітет. Було би цікаво прочитати більш детальніше у цьому контексті про тему сучасної війни. Про причини які призвели до неї саме у медійному полі починаючи з тих часів. Окреме дякую за розбір інфовірусів на останніх прикладах з соцмереж та у ЗМІ. Книжку можна рекомендувати всім. Окрім тих, хто працює у медіа. Для них там не багато нової інформації.
Навіть якщо ти сам продокуєш їх. Це стосується тих тем, в яких ти некомпетентний або у меседжах, які в тебе можуть викликати сильні емоції, коли ти вразливий. Ми усі люди, а не машини і холодний розум не завжди вдається зберігати. Після прочитання цієї книги мені здалося, що авторка занадто багато вимагає від її основного читача, особливо коли покладає великі сподівання на людей з 8-10 рівнем особистого захисту. Для більш свідомого споживання новин та їх розповсюдження пересічній людині досить буде дотримуватись правил 1-7 рівнів захисту і це істотно вплине на всіх. Ці правила не такі вже складні і більшість людей може впоратись з ними. Якщо не ліньки. Як на мене книжка перевантажена всілякими типологіями та каталогізаціями, але це потрібно для занурення в тему. Дуже сподобалась частина з екскурсом у новітню історію України, де досить структуровано написано, як саме зруйнували наш інформаційний імунітет. Було би цікаво прочитати більш детальніше у цьому контексті про тему сучасної війни. Про причини які призвели до неї саме у медійному полі починаючи з тих часів. Окреме дякую за розбір інфовірусів на останніх прикладах з соцмереж та у ЗМІ. Книжку можна рекомендувати всім. Окрім тих, хто працює у медіа. Для них там не багато нової інформації.
April 2, 2020
Символічно вийшло, в пік спалаху корона вірусу, читати про вірусмейкерство.
Звичайно, в цій книжці йдеться про інші віруси.
Але, інформаційні віруси, не менш отруйні ніж коронавірус.
⠀«Ми є інформацією, яку споживаємо»
А інформаційний вірус, може модифікувати думки людини, а також поведінку.
Це ми прекрасно знаємо і бачимо постійно.
Інформація, вже стала валютою, якою розраховуються люди.
⠀Книжка обіцяла розказати, чому ми докотилися до такого життя, а точніше, як в Україні зруйнувався інформаційний імунітет.
Також, як у нас працює індустрія вірусмейкерства, як вона нас руйнує, ну і правила інформаційної гігієни.
⠀
В цілому, все це є.
Але, мені було не достат��ьо тієї інформації, бо більшість з неї, я вже знала.
А от чогось нового і сенсаційного, не довідалась.
Хоча, оновити інформацію в голові, теж корисно.
І постійно, оновлювати й оновлювати знання.
Бо повністю втекти від цих вірусів, не вдасться, навіть, якщо видалитися з усіх соцмереж.
⠀
От тільки питання, чи прочитають цю книжку, ті хто з нульовий інформаційним імунітетом?
Якщо прочитають, чи зрозуміють, що тут сказано?
Звичайно, в цій книжці йдеться про інші віруси.
Але, інформаційні віруси, не менш отруйні ніж коронавірус.
⠀«Ми є інформацією, яку споживаємо»
А інформаційний вірус, може модифікувати думки людини, а також поведінку.
Це ми прекрасно знаємо і бачимо постійно.
Інформація, вже стала валютою, якою розраховуються люди.
⠀Книжка обіцяла розказати, чому ми докотилися до такого життя, а точніше, як в Україні зруйнувався інформаційний імунітет.
Також, як у нас працює індустрія вірусмейкерства, як вона нас руйнує, ну і правила інформаційної гігієни.
⠀
В цілому, все це є.
Але, мені було не достат��ьо тієї інформації, бо більшість з неї, я вже знала.
А от чогось нового і сенсаційного, не довідалась.
Хоча, оновити інформацію в голові, теж корисно.
І постійно, оновлювати й оновлювати знання.
Бо повністю втекти від цих вірусів, не вдасться, навіть, якщо видалитися з усіх соцмереж.
⠀
От тільки питання, чи прочитають цю книжку, ті хто з нульовий інформаційним імунітетом?
Якщо прочитають, чи зрозуміють, що тут сказано?
February 6, 2022
Чи корисна книга: і так, і ні. Так, бо ти можеш зануритися у процеси стверненя вірусного контенту і зрозуміти його типи зсередини. Ні, бо у деяких місцях авторка протиречить сама собі (тоталітарні держави продукують "овочів", але інформаційна гігієна в часи СРСР була високою - how?) та не дає альтернативних варіантів для обдумування.
Книгу варто почитати для розуміння розвитку загального медіаландшафту незалежної України, але робити варто свої висновки і не завжди вони відповідатимуть думці авторки.
Книгу варто почитати для розуміння розвитку загального медіаландшафту незалежної України, але робити варто свої висновки і не завжди вони відповідатимуть думці авторки.
July 7, 2021
організація і упорядкуваня прописних істин відомих більшості інет-поколіня.
ненудний екскурс в історію інфовійн незалежної України
ненудний екскурс в історію інфовійн незалежної України
August 13, 2023
Мета авторки благородна - навчити українців "інформаційній гігієні". Мене не бентежить те, що сама авторка, за її вла��ним зізнанням, довгий час була в колі вірусмейкерів, які за матеріальну компенсацію змушували людей повірити в те, чого бажав замовник "віруса". Навпаки, це додає книжці авторитетності й фаховості. Адже кому писати про вірусмейкерство, як не людині з великим досвідом у цьому ремеслі? Власне, до фахової, більш об'єктивної частини книжки, у мене претензій немає. Є спокуса зауважити, що все описано дуже поверхнево, але навряд чи я, неексперт у медіагалузі, потребував би розлогішого опису. А книжка, власне, для таких самих неекспертів. Сподобався опис архетипів серед населення України і прості, але дієві правила інформаційної гігієни. Якщо авторка ставила за мету написати підручник для широких мас, то в неї це як мінмум частково вийшло.
Але я взагалі не зрозумів ні мети, ні висновків найбільш суб'єктивної частини - першої третини книги, у якій описується історія інформаційного простору в Україні, починаючи з часів незалежності. Думаю, якби цієї третини книги просто не було, вона б тільки виграла від цього. Для мене залишилося незрозумілим, як саме авторка, визнаючи тоталітаризм радянської машини, вважає, що найбільш медіаграмотним населення України було саме за часів Радянського Союзу. Просто тому що знали, коли слід змовчати, щоб не розпрощатися з кар'єрою і нормальним життям. Я не заперечую інших позитивних рис тієї системи, до прикладу у сфері освіти, але вперте прирівнювання ягнячого мовчання до якоїсь позитивної риси викликало в мене більше запитань після прочитання, ніж було до того. Авторка бачить розвиток медіаграмотності населення в період 1990-2020 років максимально лінійно - лише в бік регресу, деградації. Незважаючи на свою неекспертність, дозволю собі з цим не погодитися.
Навіть якщо теоретичний матеріал вийшов якісний, це не відміняє того, що мені вкрай не подобається призма, крізь яку авторка бачить світ. Уся суть книжки побудована на розподілі людей за рівнем медіаграмотності на розумних, борців й овочів. Окрім того, вона неодноразово наголошує, що "овочів" у нас тепер чи то 99%, чи взагалі 99.9% серед населення. Такі числа зі стелі одразу натякають на те, що в абсолютній більшості випадків вона дивиться на людей як на гівно, чого я не можу підтримати ні в якому разі, навіть якщо час від час з'являється спокуса так думати. Абсолютно недоречний приклад із власного життя авторки в самому кінці книжки слугує підтвердженням цього.
І все ж книжка змушує задуматися. Люди дійсно недооцінюють свою піддатливість засобам масової інформації. Пам'ятаю, у 2020 році, якраз коли вийшла ця книга, я побачив у ютубі опитування: "Чи піддаєтеся ви маніпуляціям ЗМІ?". Недовго думаючи, я смиренно натиснув "Так". Як виявилося, цей варіант обрали всього 7%. Хоча я впевнений, що всі ті, хто чесно собі в цьому призналися, поводяться набагато грамотніше в інформаційному просторі, аніж ті, хто думають, що є невразливими. Тепер я буду прискіпливішим до осіб, що пишуть контроверсійні коментарі на фейсбуці. А коли буду бачити ажіотажні висловлювання з приводу якоїсь ситуації, кілька разів подумаю, кому це може бути вигідно. Голов��е при цьому - не скотитися в обернену конспірологію й не сприймати абсолютно кожну новину на світі як заказуху.
Але я взагалі не зрозумів ні мети, ні висновків найбільш суб'єктивної частини - першої третини книги, у якій описується історія інформаційного простору в Україні, починаючи з часів незалежності. Думаю, якби цієї третини книги просто не було, вона б тільки виграла від цього. Для мене залишилося незрозумілим, як саме авторка, визнаючи тоталітаризм радянської машини, вважає, що найбільш медіаграмотним населення України було саме за часів Радянського Союзу. Просто тому що знали, коли слід змовчати, щоб не розпрощатися з кар'єрою і нормальним життям. Я не заперечую інших позитивних рис тієї системи, до прикладу у сфері освіти, але вперте прирівнювання ягнячого мовчання до якоїсь позитивної риси викликало в мене більше запитань після прочитання, ніж було до того. Авторка бачить розвиток медіаграмотності населення в період 1990-2020 років максимально лінійно - лише в бік регресу, деградації. Незважаючи на свою неекспертність, дозволю собі з цим не погодитися.
Навіть якщо теоретичний матеріал вийшов якісний, це не відміняє того, що мені вкрай не подобається призма, крізь яку авторка бачить світ. Уся суть книжки побудована на розподілі людей за рівнем медіаграмотності на розумних, борців й овочів. Окрім того, вона неодноразово наголошує, що "овочів" у нас тепер чи то 99%, чи взагалі 99.9% серед населення. Такі числа зі стелі одразу натякають на те, що в абсолютній більшості випадків вона дивиться на людей як на гівно, чого я не можу підтримати ні в якому разі, навіть якщо час від час з'являється спокуса так думати. Абсолютно недоречний приклад із власного життя авторки в самому кінці книжки слугує підтвердженням цього.
І все ж книжка змушує задуматися. Люди дійсно недооцінюють свою піддатливість засобам масової інформації. Пам'ятаю, у 2020 році, якраз коли вийшла ця книга, я побачив у ютубі опитування: "Чи піддаєтеся ви маніпуляціям ЗМІ?". Недовго думаючи, я смиренно натиснув "Так". Як виявилося, цей варіант обрали всього 7%. Хоча я впевнений, що всі ті, хто чесно собі в цьому призналися, поводяться набагато грамотніше в інформаційному просторі, аніж ті, хто думають, що є невразливими. Тепер я буду прискіпливішим до осіб, що пишуть контроверсійні коментарі на фейсбуці. А коли буду бачити ажіотажні висловлювання з приводу якоїсь ситуації, кілька разів подумаю, кому це може бути вигідно. Голов��е при цьому - не скотитися в обернену конспірологію й не сприймати абсолютно кожну новину на світі як заказуху.
October 30, 2023
Оксана Мороз "Нація овочів? Як інформація змінює мислення і поведінку українців?"
Живучи в цифрову еру важко не стати жертвою інформаційного вірусу або ж просто бути обманутим, хоча і сам цього не розумітимеш.
Інформації довкола стільки, що не знаєш куди від неї подітись. Хіба що закрити вікна й двері, відключити інтернет і телефон та поринути у вічну медитацію. Так собі варіант, особливо якщо зважити на те, що не розумно відмовлятись від усіх можливостей сьогодення та благ наукового прогресу.
Інший варіант - це навчитись відділяти правдиву інформацію від маніпуляцій і відкритої брехні. Тоді цей "підручник по виживанню" стане у пригоді.
Перша книгу Оксани Мороз, яку я читав - була "Боротьба за правду". Такий собі пролог до Нації овочів і своєрідний посібник для "чайників" про світ маніпуляцій інформацією.
Авторка продовжує вчити людей критично ставитись до інформації, адже якщо інформаційний вірус вразить ваш мозок - то вилікуватись буде набагато важче, ніж наприклад від нежитю, а то й взагалі неможливо.
Чітка структура книги показує існування вірусу, де йому краще живеться, в яких умовах він зростає і хто на нього впливає.
Для мене, особливо цікавою була залежність розвитку вірусу від багатьох чинників. Економічної, політичної ситуації, відсутність рівного доступу до якісної освіти і т.д.
Але найбільше шокував той факт, що лише 11% респондетів змогли відрізнити фейк від правди.
Невже більшість перетворились в інформаційних зомбі?
У книзі дуже багато цікавого. Але звичайно найважливіше чим поділилась авторка - це знання. Як створюються віруси? Які вони? І як навчитись їм протидіяти?
Ера телебачення поступово відходить у минуле, а її місце займають нові, більш прогресивні методи впливу на суспільство.
Щоб протистояти шкідливому інфовпливу - необхідно виробити суспільний імунітет, (в ідеалі звичайно) або ж стати одним з борців за чисту свідомість. В даному випадку - один в полі воїн.
Ця книга дасть поштовх і вкаже шлях протидії навіюванню.
Декілька слів про оформлення.
Все найважливіше виділене, ремарки винесені окремо. А посилання на них можна перевірити за QR кодами на сторінках. Перфекціоністам рекомендується.
Живучи в цифрову еру важко не стати жертвою інформаційного вірусу або ж просто бути обманутим, хоча і сам цього не розумітимеш.
Інформації довкола стільки, що не знаєш куди від неї подітись. Хіба що закрити вікна й двері, відключити інтернет і телефон та поринути у вічну медитацію. Так собі варіант, особливо якщо зважити на те, що не розумно відмовлятись від усіх можливостей сьогодення та благ наукового прогресу.
Інший варіант - це навчитись відділяти правдиву інформацію від маніпуляцій і відкритої брехні. Тоді цей "підручник по виживанню" стане у пригоді.
Перша книгу Оксани Мороз, яку я читав - була "Боротьба за правду". Такий собі пролог до Нації овочів і своєрідний посібник для "чайників" про світ маніпуляцій інформацією.
Авторка продовжує вчити людей критично ставитись до інформації, адже якщо інформаційний вірус вразить ваш мозок - то вилікуватись буде набагато важче, ніж наприклад від нежитю, а то й взагалі неможливо.
Чітка структура книги показує існування вірусу, де йому краще живеться, в яких умовах він зростає і хто на нього впливає.
Для мене, особливо цікавою була залежність розвитку вірусу від багатьох чинників. Економічної, політичної ситуації, відсутність рівного доступу до якісної освіти і т.д.
Але найбільше шокував той факт, що лише 11% респондетів змогли відрізнити фейк від правди.
Невже більшість перетворились в інформаційних зомбі?
У книзі дуже багато цікавого. Але звичайно найважливіше чим поділилась авторка - це знання. Як створюються віруси? Які вони? І як навчитись їм протидіяти?
Ера телебачення поступово відходить у минуле, а її місце займають нові, більш прогресивні методи впливу на суспільство.
Щоб протистояти шкідливому інфовпливу - необхідно виробити суспільний імунітет, (в ідеалі звичайно) або ж стати одним з борців за чисту свідомість. В даному випадку - один в полі воїн.
Ця книга дасть поштовх і вкаже шлях протидії навіюванню.
Декілька слів про оформлення.
Все найважливіше виділене, ремарки винесені окремо. А посилання на них можна перевірити за QR кодами на сторінках. Перфекціоністам рекомендується.
December 28, 2021
Читати «Нація овочів? Як інформація змінює мислення і поведінку українців» було складно, навіть як для мого, дещо тренованого мозку.
⬇️Це ТОП-5 інсайтів, що я отримала під час читання.
⠀
☑️ У нас все погано із інформаційною гігієною та інформаційним імунітетом. Це результат не одного десятка років руйнування нашого захисту від інформаційних вірусів, фейків та маніпуляцій. І якщо ви думаєте, що це не про вас, то, вочевидь, у вас ситуація ще гірша.
☑️Не все, що гарне – правда, не все, що правда – гарне. Не існує простих рішень для економіки, медицини, освіти, тощо. Не існує "успішного успіху", не існує "чарівної таблетки", яка вилікує рак, грибок, покращить сексуальне життя і поверне чоловіка у сім'ю водночас. Доведеться вкалувати. Щоб не стати овочем остаточно доведеться ґвалтувати свій мозок складними книжками, довгими аналітичними статтями, документальними фільмами, тощо.
☑️ У світі не існує абсолютно чорного і абсолютно білого у будь-якому явищі є нюанси, п��дводні камені та різні точки зору. І це нормально.
☑️ Уникати новин, видалитися із соцмереж – не вихід. Вихід – залишатися в курсі подій, отримуючи інформацію про картину дня із джерел, що більш-менш дотримуються стандартів журналістики (їх можна перелічити на пальцях); сумніватися та перевіряти інформацію про будь-які події, не шерити їх, піддаючись емоціям.
☑️ Тести типу «Яка ти піца?» чи «Якого чоловіка/жінку ти заслуговуєш» - ЗЛО😈. Проходячи їх, ви просто зливаєте свої дані вірусмейкерам до того ж абсолютно безкоштовно.
⠀
У книзі авторка @oksana_m наводить реальні приклади того, як нас «робили» та дає прості і дієві механізми того, як бодай мінімально захистити себе і своїх близьких від інформаційних вірусів😷.
⠀
‼️А головна думка така: ми є інформацією, яку ми споживаємо. Ми знаємо, що шкідлива їжа руйнує наше тіло, то чому ж так легко дозволяємо руйнувати наш мозок🤔?
Особливий респект за оформлення книги - стікери й QR на джерела прямо на полях книги 😍
⬇️Це ТОП-5 інсайтів, що я отримала під час читання.
⠀
☑️ У нас все погано із інформаційною гігієною та інформаційним імунітетом. Це результат не одного десятка років руйнування нашого захисту від інформаційних вірусів, фейків та маніпуляцій. І якщо ви думаєте, що це не про вас, то, вочевидь, у вас ситуація ще гірша.
☑️Не все, що гарне – правда, не все, що правда – гарне. Не існує простих рішень для економіки, медицини, освіти, тощо. Не існує "успішного успіху", не існує "чарівної таблетки", яка вилікує рак, грибок, покращить сексуальне життя і поверне чоловіка у сім'ю водночас. Доведеться вкалувати. Щоб не стати овочем остаточно доведеться ґвалтувати свій мозок складними книжками, довгими аналітичними статтями, документальними фільмами, тощо.
☑️ У світі не існує абсолютно чорного і абсолютно білого у будь-якому явищі є нюанси, п��дводні камені та різні точки зору. І це нормально.
☑️ Уникати новин, видалитися із соцмереж – не вихід. Вихід – залишатися в курсі подій, отримуючи інформацію про картину дня із джерел, що більш-менш дотримуються стандартів журналістики (їх можна перелічити на пальцях); сумніватися та перевіряти інформацію про будь-які події, не шерити їх, піддаючись емоціям.
☑️ Тести типу «Яка ти піца?» чи «Якого чоловіка/жінку ти заслуговуєш» - ЗЛО😈. Проходячи їх, ви просто зливаєте свої дані вірусмейкерам до того ж абсолютно безкоштовно.
⠀
У книзі авторка @oksana_m наводить реальні приклади того, як нас «робили» та дає прості і дієві механізми того, як бодай мінімально захистити себе і своїх близьких від інформаційних вірусів😷.
⠀
‼️А головна думка така: ми є інформацією, яку ми споживаємо. Ми знаємо, що шкідлива їжа руйнує наше тіло, то чому ж так легко дозволяємо руйнувати наш мозок🤔?
Особливий респект за оформлення книги - стікери й QR на джерела прямо на полях книги 😍
December 13, 2022
Книжка, як і має бути, викликала дуже багато запитань. Також можу сказати що від розділу до розділу відношення до книги погіршувалось. І ось чому:
Перші розділи де авторка розповідає про себе та про зміни у суспільстві, були цікаві. Але вже там були досить заперечливі моменти. Наприклад я особисто з родини вчителів і навчався ще у радянській школі. І ніяк не можу погодидитсь що ця школа розвивала критичне ставлення. Що я що дружина постійно мали проблеми під час навчання коли намагалися відійти від встановлених меж з, наприклад, літератури.
Далі йде детальний опис різноманітних типів та джерел інформаційних вірусів. Але якщо ви хоч трохи знаєтесь на сучасних технологіях та цікавитесь наприклад, темою маніпуляцій, то тут нічого нового для вас не буде.
А от останній розділ, де наводяться поради, викликав багато сумнівів. Схоже я вже чув не раз. Але ж як і сама авторк�� каже, якщо вірус зроблено професійно, його майже неможливо впізнати. Да і взагалі я не дуже уявляю собі як кожна людина буде сидіти і проводити Open-source intelligence щодо кожного поста у фейсбук.
Фінальною крапкою стали для мене останні сторінки коли авторка наводить приклад що таке людина-овоч. І якщо до цього під овочем розумілося що це людина якою дуже легко маніпулювати, то на прикінці під "овочами" розумієтся вже просто хамовата та невихована людина. Ну вот як можна назвати "овочем" людину, яка о 12 ночі починає ремонт? Це не овоч, це вже інщі менш цензурні слова.
Тому як на мене, ця книга цікава з точки зору саме розвитку українського суспільсва та медіа простору. Але щодо протистояння інформаційній маніпуляції - я б її не радив.
Перші розділи де авторка розповідає про себе та про зміни у суспільстві, були цікаві. Але вже там були досить заперечливі моменти. Наприклад я особисто з родини вчителів і навчався ще у радянській школі. І ніяк не можу погодидитсь що ця школа розвивала критичне ставлення. Що я що дружина постійно мали проблеми під час навчання коли намагалися відійти від встановлених меж з, наприклад, літератури.
Далі йде детальний опис різноманітних типів та джерел інформаційних вірусів. Але якщо ви хоч трохи знаєтесь на сучасних технологіях та цікавитесь наприклад, темою маніпуляцій, то тут нічого нового для вас не буде.
А от останній розділ, де наводяться поради, викликав багато сумнівів. Схоже я вже чув не раз. Але ж як і сама авторк�� каже, якщо вірус зроблено професійно, його майже неможливо впізнати. Да і взагалі я не дуже уявляю собі як кожна людина буде сидіти і проводити Open-source intelligence щодо кожного поста у фейсбук.
Фінальною крапкою стали для мене останні сторінки коли авторка наводить приклад що таке людина-овоч. І якщо до цього під овочем розумілося що це людина якою дуже легко маніпулювати, то на прикінці під "овочами" розумієтся вже просто хамовата та невихована людина. Ну вот як можна назвати "овочем" людину, яка о 12 ночі починає ремонт? Це не овоч, це вже інщі менш цензурні слова.
Тому як на мене, ця книга цікава з точки зору саме розвитку українського суспільсва та медіа простору. Але щодо протистояння інформаційній маніпуляції - я б її не радив.
December 11, 2021
Почавши читати, можна подумати, що книга просякнута духом «теоріі змови» - наче є зацікавлені особи, які створюють маніпулятивні інформаційні віруси, щоб зробити більшість людей немислячими «овочами». Можливо просто не хочеться в це вірити.
Одна з частин містить опис життєвих реалій Украіни з моменту прийняття Незалежності і дотепер.
Новими для мене були поняття книжкового і, зокрема, кліпового мислення. Раджу всім більше про нього дізнатись.
В книзі стверджується, що в наш час є безліч інформаціі з багатьох каналів, але буває важко вибудувати логічні причинно-наслідкові зв‘язки у цьому потоці і сформувати цілісну картину що відбувається. Так, справді, в світі інформаціі можливо розгубитись, якщо не мати жодних орієнтирів.
Пропонована авторкою модель інформаційних вірусів, а саме іх класифікація є доволі розмитою, без конкретики (можливо я вже «овоч» і не сприймаю?).
З порад щодо інформаційноі гігієни дещо можна все-таки взяти корисне, принаймні залишитись на хвилі медіаграмотності.
Загалом очікувала більшого, але все одно добре.
Одна з частин містить опис життєвих реалій Украіни з моменту прийняття Незалежності і дотепер.
Новими для мене були поняття книжкового і, зокрема, кліпового мислення. Раджу всім більше про нього дізнатись.
В книзі стверджується, що в наш час є безліч інформаціі з багатьох каналів, але буває важко вибудувати логічні причинно-наслідкові зв‘язки у цьому потоці і сформувати цілісну картину що відбувається. Так, справді, в світі інформаціі можливо розгубитись, якщо не мати жодних орієнтирів.
Пропонована авторкою модель інформаційних вірусів, а саме іх класифікація є доволі розмитою, без конкретики (можливо я вже «овоч» і не сприймаю?).
З порад щодо інформаційноі гігієни дещо можна все-таки взяти корисне, принаймні залишитись на хвилі медіаграмотності.
Загалом очікувала більшого, але все одно добре.
June 10, 2024
Багато чого мені тут не сподобалось. Перші теоретичні розділи мене відштовхнули: ті роздуми про освіту, СРСР.
А ще я дуже не люблю різні типізації, а тут і три типи націй, і і три типи людей (розумні, борці і овочі).
.
Я маю тримати в голові думку про те, що це лише авторське бачення, її думка і т.д., але зважаючи на анотацію, її досвід роботі в індустрії вірусмейкерства, я очікувала більш яскравих кейсів, прикладів, правил, розвінчувань міфів, а не те, що отримала в результаті.
Добила мене підсумкова класифікація людей: є залежні і втомлені, релігійні фанатики, ті, хто виживає, сільські мешканці, самолюби і Остапи Бендери...
.
Я вже згадувала, як я не люблю різні типології? Мене аж відвертає від книжок, де нас, людей, намагаються класифікувати.
І тому мені важко дати оцінку. Через оце все я дуууже упереджена. Книга не вразила, не зачепила, не була корисною. Місцями вона мене бісила, а в результаті розчарувала.
Цікавим для мене стало саме поняття "інформаційного імунінетету". Думаю, це те, що має розвиватися і втілюватись у сучасній освіті.
Ну і все.
А ще я дуже не люблю різні типізації, а тут і три типи націй, і і три типи людей (розумні, борці і овочі).
.
Я маю тримати в голові думку про те, що це лише авторське бачення, її думка і т.д., але зважаючи на анотацію, її досвід роботі в індустрії вірусмейкерства, я очікувала більш яскравих кейсів, прикладів, правил, розвінчувань міфів, а не те, що отримала в результаті.
Добила мене підсумкова класифікація людей: є залежні і втомлені, релігійні фанатики, ті, хто виживає, сільські мешканці, самолюби і Остапи Бендери...
.
Я вже згадувала, як я не люблю різні типології? Мене аж відвертає від книжок, де нас, людей, намагаються класифікувати.
І тому мені важко дати оцінку. Через оце все я дуууже упереджена. Книга не вразила, не зачепила, не була корисною. Місцями вона мене бісила, а в результаті розчарувала.
Цікавим для мене стало саме поняття "інформаційного імунінетету". Думаю, це те, що має розвиватися і втілюватись у сучасній освіті.
Ну і все.
April 4, 2023
Пані Оксана, яка сама активно працювала над створенням медіа-вірусів, написала дуже важливу книжку про те, як не стати їх жертвою та носієм. Такий собі трохи бджоли проти меду варіант. Сподіваюсь, що у пані авторки то вже не головний хліб: зі кількістю виданих книг про медіа-віруси схоже, що в неї нова робота. Що найбільше засмучує при читанні так це 100% фокус на наслідках, а не причинах. Пані Оксана розповідає як не стати жертвою. Поради прості та слушні. Проте, чому в країні квітне та пахне індустрія створення медіа-вірусів і чи є якісь кроки для вирішення саме проблеми, а не її наслідків? Бо, звісно ж, фейсбук чимало накосячив з Кембрідж Аналітикою. Йому від пані авторки, як і іншим недолугим платформам, дістається на горіхи. Вони винуватці. Може рука в пані Оксани не піднімається, жбурляти каміння в колишніх колег та замовників, але чомусь стає трохи сумно. Оцінку в 4 ставлю лише тому, що дуже хочу, щоб український нон-фікшен жив.
May 20, 2020
Книга-інструмент з критичного мислення у мережі. Допомогає, хоча б на посередньому рівні, зрозуміти принципи роботи індустрії розробки та поширення фейків, вірусмейкерства. Буде корисна більшості наших сучасників, комусь для закріплення знань а комусь для повного перезавантаження сприйняття інформації.
Книга моментами затягнута, подекуди не вистачає прикладів, хоча там де є - вони реальні та конкретні. З позитивного - цілий калейдоскоп посилань на різноманітні цікаві статті та сайти для підтвердження слів авторки, мовляв, не вірте нікому, перевіряйте інформацію.
Загалом книга цікава і корисна, тимпаче у наш час, коли значна кількість людей не читає новину далі емоційного заголовку або вірить в усе написане, навіть не переглянувши першоджерело.
Книга моментами затягнута, подекуди не вистачає прикладів, хоча там де є - вони реальні та конкретні. З позитивного - цілий калейдоскоп посилань на різноманітні цікаві статті та сайти для підтвердження слів авторки, мовляв, не вірте нікому, перевіряйте інформацію.
Загалом книга цікава і корисна, тимпаче у наш час, коли значна кількість людей не читає новину далі емоційного заголовку або вірить в усе написане, навіть не переглянувши першоджерело.
Displaying 1 - 30 of 47 reviews