What do you think?
Rate this book
The Stand (split volumes) #2
Протистояння: Том 2
Нищівна епідемія супергрипу забрала життя більшості населення Америки. Вцілілі потроху об’єднуються і починають свій шлях уперед — до розбудови нового суспільства. Одні — під покровительством матінки Ебіґейл — оселяються в Боулдері, інші ж приймають сторону Апостола смерті — Рендала Флеґґа і готуються до війни. Сили Флеґґа значно перевищують сили Добра. Чим завершиться Протистояння?
859 pages, Kindle Edition
First published January 1, 1978
About the author
Stephen King
2,530 books857k followersStephen Edwin King was born the second son of Donald and Nellie Ruth Pillsbury King. After his father left them when Stephen was two, he and his older brother, David, were raised by his mother. Parts of his childhood were spent in Fort Wayne, Indiana, where his father's family was at the time, and in Stratford, Connecticut. When Stephen was eleven, his mother brought her children back to Durham, Maine, for good. Her parents, Guy and Nellie Pillsbury, had become incapacitated with old age, and Ruth King was persuaded by her sisters to take over the physical care of them. Other family members provided a small house in Durham and financial support. After Stephen's grandparents passed away, Mrs. King found work in the kitchens of Pineland, a nearby residential facility for the mentally challenged.
Stephen attended the grammar school in Durham and Lisbon Falls High School, graduating in 1966. From his sophomore year at the University of Maine at Orono, he wrote a weekly column for the school newspaper, THE MAINE CAMPUS. He was also active in student politics, serving as a member of the Student Senate. He came to support the anti-war movement on the Orono campus, arriving at his stance from a conservative view that the war in Vietnam was unconstitutional. He graduated in 1970, with a B.A. in English and qualified to teach on the high school level. A draft board examination immediately post-graduation found him 4-F on grounds of high blood pressure, limited vision, flat feet, and punctured eardrums.
He met Tabitha Spruce in the stacks of the Fogler Library at the University, where they both worked as students; they married in January of 1971. As Stephen was unable to find placement as a teacher immediately, the Kings lived on his earnings as a laborer at an industrial laundry, and her student loan and savings, with an occasional boost from a short story sale to men's magazines.
Stephen made his first professional short story sale ("The Glass Floor") to Startling Mystery Stories in 1967. Throughout the early years of his marriage, he continued to sell stories to men's magazines. Many were gathered into the Night Shift collection or appeared in other anthologies.
In the fall of 1971, Stephen began teaching English at Hampden Academy, the public high school in Hampden, Maine. Writing in the evenings and on the weekends, he continued to produce short stories and to work on novels.
Stephen attended the grammar school in Durham and Lisbon Falls High School, graduating in 1966. From his sophomore year at the University of Maine at Orono, he wrote a weekly column for the school newspaper, THE MAINE CAMPUS. He was also active in student politics, serving as a member of the Student Senate. He came to support the anti-war movement on the Orono campus, arriving at his stance from a conservative view that the war in Vietnam was unconstitutional. He graduated in 1970, with a B.A. in English and qualified to teach on the high school level. A draft board examination immediately post-graduation found him 4-F on grounds of high blood pressure, limited vision, flat feet, and punctured eardrums.
He met Tabitha Spruce in the stacks of the Fogler Library at the University, where they both worked as students; they married in January of 1971. As Stephen was unable to find placement as a teacher immediately, the Kings lived on his earnings as a laborer at an industrial laundry, and her student loan and savings, with an occasional boost from a short story sale to men's magazines.
Stephen made his first professional short story sale ("The Glass Floor") to Startling Mystery Stories in 1967. Throughout the early years of his marriage, he continued to sell stories to men's magazines. Many were gathered into the Night Shift collection or appeared in other anthologies.
In the fall of 1971, Stephen began teaching English at Hampden Academy, the public high school in Hampden, Maine. Writing in the evenings and on the weekends, he continued to produce short stories and to work on novels.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 82 reviews
August 14, 2020
Кажуть, до героїв Джорджа Мартіна не варто звикати, бо косить їх нещадно. Ну, з «Протистоянням» радила б те саме. Кінг розійшовся 💔
Мабуть, найважча для мене по втраті героїв його книжка. Враження, що останні сторінок двісті безперервно їла скло 😔
Мабуть, найважча для мене по втраті героїв його книжка. Враження, що останні сторінок двісті безперервно їла скло 😔
November 17, 2020
Том 1 и 2
Капитан Трипс опустошава света
(Цялото ревю е тук: https://knijenpetar.wordpress.com/202...)
Може би всеки писател на страшни и фантастични истории си мечтае един ден да разруши света или да го промени драстично, поне върху хартия. Така възможностите и изборите наистина стават безкрайни. След няколко успешни романа и сборник с разкази, явно везната се е наклонила в правилната посока и Кинг е поел по пътеката на пълното прекрояване, каквото в негов стил означава да извае мащабно платно, чиито краища се размиват в безкрая, огънати от впечатляващото му въображение. Всъщност в първото си издание романът е бил съкратен с близо 400 страници, защото финансовият отдел изчислил, че новата книга на Кинг може да поеме точно определена цена. Но десет години след това орязване, вече Кинг води парада и величието на произведението му е възвърнато. Романът е епичен, разтеглен максимално от хиляди подробности, които се напасват постоянно, без да гарантират сигурен изход. Често ужасът се промъква в по-тесните пространства – домове, квартали, градчета – уплътнявайки страха до черната сянка в ъгъла, мазето или канализацията. Но „Сблъсък“ („Бард“, 2012, с превод на Л. Николов, В. Прошкова, В. Еленкова, А. Главанакова) е мащабен, обхващащ всичко и всички – една безкрайна и опустошителна безнадеждност, която предвещава само агония и смърт. Светът е променен драстично и няма спасение, особено за аутсайдерите. Но не така мисли Кинг.
Продължава в блога: https://knijenpetar.wordpress.com/202...
Капитан Трипс опустошава света
(Цялото ревю е тук: https://knijenpetar.wordpress.com/202...)
Може би всеки писател на страшни и фантастични истории си мечтае един ден да разруши света или да го промени драстично, поне върху хартия. Така възможностите и изборите наистина стават безкрайни. След няколко успешни романа и сборник с разкази, явно везната се е наклонила в правилната посока и Кинг е поел по пътеката на пълното прекрояване, каквото в негов стил означава да извае мащабно платно, чиито краища се размиват в безкрая, огънати от впечатляващото му въображение. Всъщност в първото си издание романът е бил съкратен с близо 400 страници, защото финансовият отдел изчислил, че новата книга на Кинг може да поеме точно определена цена. Но десет години след това орязване, вече Кинг води парада и величието на произведението му е възвърнато. Романът е епичен, разтеглен максимално от хиляди подробности, които се напасват постоянно, без да гарантират сигурен изход. Често ужасът се промъква в по-тесните пространства – домове, квартали, градчета – уплътнявайки страха до черната сянка в ъгъла, мазето или канализацията. Но „Сблъсък“ („Бард“, 2012, с превод на Л. Николов, В. Прошкова, В. Еленкова, А. Главанакова) е мащабен, обхващащ всичко и всички – една безкрайна и опустошителна безнадеждност, която предвещава само агония и смърт. Светът е променен драстично и няма спасение, особено за аутсайдерите. Но не така мисли Кинг.
Продължава в блога: https://knijenpetar.wordpress.com/202...
December 9, 2023
Герої вже були прописані й добре нам знайомі з першого тому. Але постійно відбувається заглиблення, дорозкриття. Саспенс наростає, увага тримається. І знову це відчуття, що часто супроводжує коли читаєш Кінга - це не про сюжет, це про людей і сенси.
September 17, 2021
7 de 10*
Opinião:
https://abibliotecadajoao.blogspot.co...
Opinião:
https://abibliotecadajoao.blogspot.co...
January 7, 2018
Для мене зима починається читанням не сніжними затишними казочками і не різдвяною магією. Зима — це той сезон, який треба розпочати із хорошого жахастику. Добре скидає стрес перед сесією)
"Протистояння" — це грубезний роман про апокаліпсис, який стався через неполадки в таємній лабораторії, у результаті чого на волю вирвався мутований вірус супергрипу і викосив майже все населення. Ті, в кого виявився імунітет, розділилися на два табори за добро і за зло. У кожного з них був свій містичний поводир: у першому стара матінка Ебіґейл, яка бачила божі видіння, у другому темний чоловік Річард Флеґґ ("Пустелею тікав чоловік у чорному — його переслідував стрілець").
У першому томі оповідається про виживання після епідемії головних героїв: вагітної Френ, глухонімого Ніка, Стю, якого тримали в лабораторії через його імунітет, недоумкуватого Тома, співака Ларрі та інших. З іншого боку: злочинець Ллойд та божевільний підривач Сміттєбак. Кожна сторона формує своє поселення і відчуває, що війна неминуча. У другому томі відбувається саме протистояння.
Півтори книжки я прочитала за пару днів. А далі сталося щось рідкісне: я не хотіла перегортати сторінку, бо боялася дізнатись розв'язку. У романі багато всілякої біблейсько-християнської маячні, яка все ж, на щастя, не переросла в щось догматичне. Бо коли помер *спойлер* і матінка Ебіґейл сказала їм рушати пішки самим до темного чоловіка, мені раптом перехотілося далі читати. Хотілося б сказати, що все скінчилося добре, але ну... колесо закрутилося знову, чого і слід було очікувати.
Кінг, як завжди, підкупає своїми персонажами, які ваблять і переживання яких пропускаєш через себе: будь то дуже хороший хлопець чи останній покидьок. Надзвичайно цікаво спостерігати за змодельованою ситуацією, в яку потрапляють ті, хто вижив — що вони будуть робити? Чи чинитимуть морально? Чи об'єднаються люди знову? І якщо так, до чого це призведе?
Загалом, "Протистояння" — штука хороша, якщо вас цікавить подорож, а не кінцева мета. Не прикіпіти душею до персонажів просто неможливо. Але вибачте, пане Кінгу, здається ця вся біблейскість попсувала мені враження, хоч я і розумію, що це своєрідна метафора. І *спойлер* ви вбили Т_Т Не можна ж так.
"Протистояння" — це грубезний роман про апокаліпсис, який стався через неполадки в таємній лабораторії, у результаті чого на волю вирвався мутований вірус супергрипу і викосив майже все населення. Ті, в кого виявився імунітет, розділилися на два табори за добро і за зло. У кожного з них був свій містичний поводир: у першому стара матінка Ебіґейл, яка бачила божі видіння, у другому темний чоловік Річард Флеґґ ("Пустелею тікав чоловік у чорному — його переслідував стрілець").
У першому томі оповідається про виживання після епідемії головних героїв: вагітної Френ, глухонімого Ніка, Стю, якого тримали в лабораторії через його імунітет, недоумкуватого Тома, співака Ларрі та інших. З іншого боку: злочинець Ллойд та божевільний підривач Сміттєбак. Кожна сторона формує своє поселення і відчуває, що війна неминуча. У другому томі відбувається саме протистояння.
Півтори книжки я прочитала за пару днів. А далі сталося щось рідкісне: я не хотіла перегортати сторінку, бо боялася дізнатись розв'язку. У романі багато всілякої біблейсько-християнської маячні, яка все ж, на щастя, не переросла в щось догматичне. Бо коли помер *спойлер* і матінка Ебіґейл сказала їм рушати пішки самим до темного чоловіка, мені раптом перехотілося далі читати. Хотілося б сказати, що все скінчилося добре, але ну... колесо закрутилося знову, чого і слід було очікувати.
Кінг, як завжди, підкупає своїми персонажами, які ваблять і переживання яких пропускаєш через себе: будь то дуже хороший хлопець чи останній покидьок. Надзвичайно цікаво спостерігати за змодельованою ситуацією, в яку потрапляють ті, хто вижив — що вони будуть робити? Чи чинитимуть морально? Чи об'єднаються люди знову? І якщо так, до чого це призведе?
Загалом, "Протистояння" — штука хороша, якщо вас цікавить подорож, а не кінцева мета. Не прикіпіти душею до персонажів просто неможливо. Але вибачте, пане Кінгу, здається ця вся біблейскість попсувала мені враження, хоч я і розумію, що це своєрідна метафора. І *спойлер* ви вбили Т_Т Не можна ж так.
March 15, 2022
Твърде много чудеса, твърде малко логика.
Около майка Абигейл започва да се сформира ново общество с част от оцелелите от грипа. Междувременно тайнственият Рандал Флаг не отпуска хватката на, хм, злото, или там както се води.
Стю и Харолд донякъде спасяват положението откъм герои. Стю най-сетне за захваща с общественополезен труд за опазване на закона сред новата общност. А Харолд се оказа неочаквано приличен злодей, много по-добре развит от първия том. Не е така с глухонемия Ник - бясна съм за пропиления образ.
Иначе сюжет липсва. Имам�� Добрите (водени от Бог) и Лошите (водени от “името му е Легион”), както и техните пророци майка Абигейл и Рандал Флаг - съвсем безинтересни. Добрите не правят кой знае какво, освен да сънуват и пишат дневници в първата част на този том, и да се отправят на Божия мисия - във втората. Като цяло всички герои са просто бегли схеми, мятащи се между дявола и бога от случайни и независещи от тях импулси.
Ако нещо необяснимо се случи или даден герой се държи непонятно или безмислено - Бог така е пожелал, и толкова. Кинг не дава никакви обяснения. Изобщо, толкова “набожна” фантастика отдавна не бях чела. За сметка на това липсват достатъчно подробности за динамиката и първите колизии в свят с умираща техника и безстопанствени стоки из оцелелите магазини с ограничен срок на годност и без сервизно обслужване от производител. А можеше да е наистина интересна книга.
Около майка Абигейл започва да се сформира ново общество с част от оцелелите от грипа. Междувременно тайнственият Рандал Флаг не отпуска хватката на, хм, злото, или там както се води.
Стю и Харолд донякъде спасяват положението откъм герои. Стю най-сетне за захваща с общественополезен труд за опазване на закона сред новата общност. А Харолд се оказа неочаквано приличен злодей, много по-добре развит от първия том. Не е така с глухонемия Ник - бясна съм за пропиления образ.
Иначе сюжет липсва. Имам�� Добрите (водени от Бог) и Лошите (водени от “името му е Легион”), както и техните пророци майка Абигейл и Рандал Флаг - съвсем безинтересни. Добрите не правят кой знае какво, освен да сънуват и пишат дневници в първата част на този том, и да се отправят на Божия мисия - във втората. Като цяло всички герои са просто бегли схеми, мятащи се между дявола и бога от случайни и независещи от тях импулси.
Ако нещо необяснимо се случи или даден герой се държи непонятно или безмислено - Бог така е пожелал, и толкова. Кинг не дава никакви обяснения. Изобщо, толкова “набожна” фантастика отдавна не бях чела. За сметка на това липсват достатъчно подробности за динамиката и първите колизии в свят с умираща техника и безстопанствени стоки из оцелелите магазини с ограничен срок на годност и без сервизно обслужване от производител. А можеше да е наистина интересна книга.
November 18, 2022
Tenho muita coisa a dizer em relação a este livro. Era talvez uma das obras do King pela qual eu tinha mais curiosidade, a par do It. Enquanto o livro acerca do palhaço assassino correspondeu às expectativas que eu tinha em relação a ele, já este ficou bem abaixo.
Apesar de na edição portuguesa "The Stand" ter sido dividido em dois livros, a obra em si é dividida em três partes. A primeira parte, que é o começo da pandemia e a introdução das personagens, é muito, mas mesmo muito boa. Não retiraria nem uma linha que fosse. Deixa-nos completamente imersivos na história. A forma como a pandemia começa, o desenrolar das vidas das personagens a par da doença, a vida que elas levam... é de devorar o livro e não querer largar.
Eis que chegamos à segunda parte, que é a mais longa... e é onde tudo descamba. Até meio é também tão boa quanto a primeira; vemos o desenvolvimento das personagens, a sua jornada até a um determinado lugar, o encontro com outras personagens que também acompanhamos, etc. No entanto, chegou a uma fase em que se nota perfeitamente que o King perde o rumo da história e não sabe o que fazer. A forma como ele depois dá a volta, sinceramente, não é má, mas o meu problema foi como as personagens chegaram até aí. Seja por atitudes ou decisões que tomaram ou não. Por exemplo, e que nada tem a ver com a história, um dia a personagem A decide não atravessar a estrada naquele preciso momento porque pressente que se o fizer vai ser atropelada por um autocarro apesar da estrada estar completamente deserta. E realmente, se atravessasse, seria atropelada. A questão é: nós sabemos isso porque sabíamos que a personagem B tinha roubado um autocarro e sabia que a A naquele dia ia passar naquela rua àquela hora, mas... como é que a A sabia disso? Pois, era coisas assim que aconteciam em "A Dança da Morte". E não aconteceram nem uma, nem duas vezes.
A terceira parte do livro foi a mais pequena e foi onde aconteceu o clímax da narrativa. Foi muito boa. O livro aqui foi bem mais rápido e gostei quase tanto quanto da primeira parte, sinceramente. Apesar da história ter apresentado muitas personagens, o King deu um final a todas elas e que por vezes não foram dos mais agradáveis. O único problema é que o grande final aconteceu e ainda faltavam mais 70 páginas para o livro e terminar. E confesso que depois disso foi um grande suplício.
Eu gostei muito, foi uma longa, mas mesmo longa viagem e só devia ter ido com uma expetativa mais baixa. Mas a culpa é do King por me ter habituado mal.
Apesar de na edição portuguesa "The Stand" ter sido dividido em dois livros, a obra em si é dividida em três partes. A primeira parte, que é o começo da pandemia e a introdução das personagens, é muito, mas mesmo muito boa. Não retiraria nem uma linha que fosse. Deixa-nos completamente imersivos na história. A forma como a pandemia começa, o desenrolar das vidas das personagens a par da doença, a vida que elas levam... é de devorar o livro e não querer largar.
Eis que chegamos à segunda parte, que é a mais longa... e é onde tudo descamba. Até meio é também tão boa quanto a primeira; vemos o desenvolvimento das personagens, a sua jornada até a um determinado lugar, o encontro com outras personagens que também acompanhamos, etc. No entanto, chegou a uma fase em que se nota perfeitamente que o King perde o rumo da história e não sabe o que fazer. A forma como ele depois dá a volta, sinceramente, não é má, mas o meu problema foi como as personagens chegaram até aí. Seja por atitudes ou decisões que tomaram ou não. Por exemplo, e que nada tem a ver com a história, um dia a personagem A decide não atravessar a estrada naquele preciso momento porque pressente que se o fizer vai ser atropelada por um autocarro apesar da estrada estar completamente deserta. E realmente, se atravessasse, seria atropelada. A questão é: nós sabemos isso porque sabíamos que a personagem B tinha roubado um autocarro e sabia que a A naquele dia ia passar naquela rua àquela hora, mas... como é que a A sabia disso? Pois, era coisas assim que aconteciam em "A Dança da Morte". E não aconteceram nem uma, nem duas vezes.
A terceira parte do livro foi a mais pequena e foi onde aconteceu o clímax da narrativa. Foi muito boa. O livro aqui foi bem mais rápido e gostei quase tanto quanto da primeira parte, sinceramente. Apesar da história ter apresentado muitas personagens, o King deu um final a todas elas e que por vezes não foram dos mais agradáveis. O único problema é que o grande final aconteceu e ainda faltavam mais 70 páginas para o livro e terminar. E confesso que depois disso foi um grande suplício.
Eu gostei muito, foi uma longa, mas mesmo longa viagem e só devia ter ido com uma expetativa mais baixa. Mas a culpa é do King por me ter habituado mal.
January 21, 2023
У
попередній
серії:
"Тотальне і беззаперечне захоплення від початку роману, від персонажів, від атмосфери світу, який загинув. Жах від усвідомлення того, що це могло з нами трапитися у 2020 році, якщо корона виявилася ще більш підступною. Оцінка за першу частину - 9/10, або 4.5 зірки"
Том другий.
Стівен Дональдович, що у тебе трапилося, що ти таке написав у другій половині роману? Чим ти упоровся?
Як можна було створити найтупішого і найнезрозумілішого злодія? Спочатку він з'являється як сила, яка протистоїть бабулі Ебіґейл. Ця аллюзія зрозуміла. Матінка Ебіґейл - це абсолютне добро, бог, сила покаяння, сила/люкс; Рендал Флеґґ - це зло, сатана, ібліс і взагалі путін. В цьому є, власне, основне Протистояння, яке ти виніс в назву твору. Але, можна ж було пояснити, ХТО ТАКИЙ ВЗАГАЛІ РЕНДАЛ ФЛЕҐҐ І ЩО ВІН ХОЧЕ? В чому його філософія? Яка його природа? Він володіє паранормальними здібностями - тобто, він хто - дух, привид, маг, астролог, таролог, арєстовіч? Або він за замовченням звичайна людина, яка володіє якимось даром, яке ти з книги у книгу називаєш "сяйвом"? Щодо Ебіґейл Фрімантл ми розуміємо, ти сказав це чітко - у неї бувають інсайди, бо в неї є сяйво, яке вона не втратила і пронесла з собою усе ��воє життя. Тобто, вона звичайна людина з даром. Вона може померти, вона може травмуватися, вона не всесильна. Її сила - не рояль в кущах, коротше кажучи. А РФ? (хехе) Що він? Він може вмерти? Ні. Він може травмуватися? Ні. Хто він такий? А фіг його знає. Що він хоче? Не відомо. Навіщо він збирає собі команду, якщо він такий всесильний? А щоб було. Це не персонаж, це картонка.
Як можна було злити АБСОЛЮТНО ВСІХ персонажів, яких ти так обережно і акуратно вибудовував 800 сторінок до цього? Стю, Ларрі, Гарольд, Ґлен, Дейна, Чувак-сміттєбак, Лео, Люсі, Надін, НІК??? Навіщо було розписувати шикарного Ніка, якщо ти його тупо вбиваєш в кінці без жодного сенсу? По-хорошему, Стівен Дональдович, досвід написання цього роману тобі був необхідний, аби ти зрозумів, що кінцівку роману треба продумувати З ПОЧАТКУ, а не залишати як завжди на "як станеться". Ти сам в інтерв'ю казав, що ти не знав, як завершити цей роман, бо єдина мета, яку ти переслідував, була в мавпуванні Толкінівського "Володаря перснів" - тобі просто хотілося написати велику історію, де багато людей йдуть звідкись і кудись. Все! От і вся мета! І я тебе поздоровляю, ти зробив це, але за мій рахунок! Ти змусив мене читати величезний талмуд, аби я наприкінці зрозумів, що це просто звичайне графоманство.
Як можна було написати такий нудний кінець? Ну ок, вбив ти всіх ядерною бомбою, окей, припустимо. Двоє виживших персонажів йдуть назад "додому" і це ще десь 100-150 сторінок пустопорожнього тексту. Для чого?
Боже-боже, скільки поставлено питань і скільки не вистачає відповідей. Дуже дивно, що така графоманія, такий буквений понос вважається класикою у автора.
"Деякі люди називають цей роман моїм найкращим романом за всю кар'єру" - каже нам Стівен Дональдович.
"Деякі люди називають цей роман гівном" - кажу я.
Оцінка за другу частину 3/10, або 1.5 зірки. Враховуючи, що першій частині я поставив 9/10, а другій 3/10, то середня оцінка за весь роман - 6/10, або 3 зірки. І я вважаю, що це навіть забагато.
P.S.: Краще би ти замість цього написав би щось інше, а цю чернетку приберіг до кращих часів. У тебе, Стівене, на зламі 2000/2010-х років прокинувся дар робити шедеври зі старих ідей (наприклад, "11/22/63"). Може і з цієї б щось вийшло.
"Тотальне і беззаперечне захоплення від початку роману, від персонажів, від атмосфери світу, який загинув. Жах від усвідомлення того, що це могло з нами трапитися у 2020 році, якщо корона виявилася ще більш підступною. Оцінка за першу частину - 9/10, або 4.5 зірки"
Том другий.
Стівен Дональдович, що у тебе трапилося, що ти таке написав у другій половині роману? Чим ти упоровся?
Як можна було створити найтупішого і найнезрозумілішого злодія? Спочатку він з'являється як сила, яка протистоїть бабулі Ебіґейл. Ця аллюзія зрозуміла. Матінка Ебіґейл - це абсолютне добро, бог, сила покаяння, сила/люкс; Рендал Флеґґ - це зло, сатана, ібліс і взагалі путін. В цьому є, власне, основне Протистояння, яке ти виніс в назву твору. Але, можна ж було пояснити, ХТО ТАКИЙ ВЗАГАЛІ РЕНДАЛ ФЛЕҐҐ І ЩО ВІН ХОЧЕ? В чому його філософія? Яка його природа? Він володіє паранормальними здібностями - тобто, він хто - дух, привид, маг, астролог, таролог, арєстовіч? Або він за замовченням звичайна людина, яка володіє якимось даром, яке ти з книги у книгу називаєш "сяйвом"? Щодо Ебіґейл Фрімантл ми розуміємо, ти сказав це чітко - у неї бувають інсайди, бо в неї є сяйво, яке вона не втратила і пронесла з собою усе ��воє життя. Тобто, вона звичайна людина з даром. Вона може померти, вона може травмуватися, вона не всесильна. Її сила - не рояль в кущах, коротше кажучи. А РФ? (хехе) Що він? Він може вмерти? Ні. Він може травмуватися? Ні. Хто він такий? А фіг його знає. Що він хоче? Не відомо. Навіщо він збирає собі команду, якщо він такий всесильний? А щоб було. Це не персонаж, це картонка.
Як можна було злити АБСОЛЮТНО ВСІХ персонажів, яких ти так обережно і акуратно вибудовував 800 сторінок до цього? Стю, Ларрі, Гарольд, Ґлен, Дейна, Чувак-сміттєбак, Лео, Люсі, Надін, НІК??? Навіщо було розписувати шикарного Ніка, якщо ти його тупо вбиваєш в кінці без жодного сенсу? По-хорошему, Стівен Дональдович, досвід написання цього роману тобі був необхідний, аби ти зрозумів, що кінцівку роману треба продумувати З ПОЧАТКУ, а не залишати як завжди на "як станеться". Ти сам в інтерв'ю казав, що ти не знав, як завершити цей роман, бо єдина мета, яку ти переслідував, була в мавпуванні Толкінівського "Володаря перснів" - тобі просто хотілося написати велику історію, де багато людей йдуть звідкись і кудись. Все! От і вся мета! І я тебе поздоровляю, ти зробив це, але за мій рахунок! Ти змусив мене читати величезний талмуд, аби я наприкінці зрозумів, що це просто звичайне графоманство.
Як можна було написати такий нудний кінець? Ну ок, вбив ти всіх ядерною бомбою, окей, припустимо. Двоє виживших персонажів йдуть назад "додому" і це ще десь 100-150 сторінок пустопорожнього тексту. Для чого?
Боже-боже, скільки поставлено питань і скільки не вистачає відповідей. Дуже дивно, що така графоманія, такий буквений понос вважається класикою у автора.
"Деякі люди називають цей роман моїм найкращим романом за всю кар'єру" - каже нам Стівен Дональдович.
"Деякі люди називають цей роман гівном" - кажу я.
Оцінка за другу частину 3/10, або 1.5 зірки. Враховуючи, що першій частині я поставив 9/10, а другій 3/10, то середня оцінка за весь роман - 6/10, або 3 зірки. І я вважаю, що це навіть забагато.
P.S.: Краще би ти замість цього написав би щось інше, а цю чернетку приберіг до кращих часів. У тебе, Стівене, на зламі 2000/2010-х років прокинувся дар робити шедеври зі старих ідей (наприклад, "11/22/63"). Може і з цієї б щось вийшло.
January 25, 2018
Цей твір Кінга, розділений нашим видавцем на 2 томи, необхідно читати без великих перерв, щоб не загубитись у сюжетних лініях та персонажах. Другий том присвячений, в основному, опису спроб налагодження життя суспільного спільноти, очолюваної матінкою Ебігейл, а потім уже спробами подолати Рендалла Флегга. Певною мірою другий том читається динамічніше. Дуже цікаво описані ключові персонажі, їхні переживання, психічний та психологічний стан. Безумовно, що роман, як і більшість творів Кінга, орієнтований на американського читача, а тому він постійно згадує багато відомих для американців персоналій, компаній, напоїв, продуктів. Тому, наведені примітки дуже доречні. Завершення роману, не зовсім передбачуване та очікуване. Хоча поведінка Сміттєбака упродовж усієї історії давала можливість припустити щось подібне. Ті, хто прочитав цикл Темної вежі, зрозуміють завершення цього роману.
December 23, 2020
Brutal. Me parece una novela redonda del autor. Con micha tensión en las últimas 200 páginas.
Eso si, es una lectura para tomar con calma ya que es muy pausada.
Eso si, es una lectura para tomar con calma ya que es muy pausada.
May 4, 2020
Je viens de trouver mon nouveau King préféré ! Quelle histoire, quels personnages ! Un si large éventail mais tous très forts avec des évolutions intéressantes, qu'elles soient dramatiques ou non.
Je commence également à relier les romans de King entre eux et j'y prends du plaisir.
On retrouve ici le thème ultra-méga récurrent chez King, la lutte entre le bien et le mal mais au-delà des moralités, c'est surtout une très forte histoire d'amitiés et de loyauté, tout ce qui fait la force d'un roman et ceux de Stephen King en particulier. Les personnages savent qu'ils vont traverser de dures épreuves mais ils le font ensemble et chacun trouve sa place sur le plateau et avance son pion là où il doit aller.
J'ai d'autant plus peur de l'adaptation à venir XD
Je commence également à relier les romans de King entre eux et j'y prends du plaisir.
On retrouve ici le thème ultra-méga récurrent chez King, la lutte entre le bien et le mal mais au-delà des moralités, c'est surtout une très forte histoire d'amitiés et de loyauté, tout ce qui fait la force d'un roman et ceux de Stephen King en particulier. Les personnages savent qu'ils vont traverser de dures épreuves mais ils le font ensemble et chacun trouve sa place sur le plateau et avance son pion là où il doit aller.
J'ai d'autant plus peur de l'adaptation à venir XD
June 23, 2020
Великолепен епос за изконната борба между доброто и злото. В тези малко над 1300 страници ще усетите страх, тъга, радост, гняв. Краят на света е едва началото на същинския сблъсък. Стивън Кинг в пълния си блясък, па макар и разширеното издание да включва и доста подробности, които могат да се сторят досадни за някои.
При все последната забележка, книгата те увлича в сюжета си от самото начало и не те пуска по време на дългото спускане по въртележката. Заслужава си на 100%.
4.5/5
9/10
При все последната забележка, книгата те увлича в сюжета си от самото начало и не те пуска по време на дългото спускане по въртележката. Заслужава си на 100%.
4.5/5
9/10
November 26, 2021
Dos primeiros trabalhos de King. De leitura fácil, está a despertar alguma atenção devido ao momento em que vivemos. A estória centra-se no precipitar, e na recuperação, de uma sociedade devastada por uma epidemia mortal. Conta também com elementos sobrenaturais. A luta do bem contra o mal por assim dizer é personificada pelas personagens da Mãe Abigail e de Randel Flagg respectivamente. Duas sociedades que renascem e têm como destino debaterem-se numa luta sem razão aparente.
Acabei de ler a versão estendida e, se bem que nunca me aborreci na sua leitura - em breve devido à capacidade de manter o suspense na escrita de King - por outro lado fiquei algo desiludido com o desenrolar da trama. Vou passar a explicar. Quem conhece Stephen King sabe que ele nunca, ou raramente, estrutura de forma rígida a trama. Ele próprio diz que nunca sabe como os seus livros vão acabar. Ele vai escrevendo, e a meu ver, o risco subjacente é que quando chegamos ao fim ficamos com a sensação::: Mehhh, Foi como eu fiquei. Se por um lado as personagens cativaram-me de algum modo, por outro lado parece que mehhhh. Mehh significa assim assim.
Fica a minha nota, assim assim.
Acabei de ler a versão estendida e, se bem que nunca me aborreci na sua leitura - em breve devido à capacidade de manter o suspense na escrita de King - por outro lado fiquei algo desiludido com o desenrolar da trama. Vou passar a explicar. Quem conhece Stephen King sabe que ele nunca, ou raramente, estrutura de forma rígida a trama. Ele próprio diz que nunca sabe como os seus livros vão acabar. Ele vai escrevendo, e a meu ver, o risco subjacente é que quando chegamos ao fim ficamos com a sensação::: Mehhh, Foi como eu fiquei. Se por um lado as personagens cativaram-me de algum modo, por outro lado parece que mehhhh. Mehh significa assim assim.
Fica a minha nota, assim assim.
February 10, 2018
Достойно продължение на първата част ,което прочетох с огромно удоволствие. В един свят изпепелен от човешката глупост се ражда,колкото и да е странно-човека...Буквално се ражда нов живот-живот,който трябва да се рестартира,защото няма да има друга възможност.Той няма да позволи това.Остава да се борим ,да пазим човешкото...Само тогава може да се каже,че живеем истински.Само тогава може да се каже,че имаме цел...Но трябва да я намерим,и още по-трудното-да я опазим.Опазим ли я-опазваме душите си,оставаме Неговите най-висши творения.Така,както е трябвало да бъде,така,както е било писано.
February 5, 2022
Neste segundo livro, vamos finalmente saber quem vence a "guerra" entre o Bem e o Mal, depois da maioria da população ter sido extinta por uma estranha gripe mortal.
Será que as pessoas do Leste conseguem vencer o terrível Randall Flagg e os seus seguidores?
Mais um excelente livro do Mestre Stephen King, que nos prende desde a primeira página.
Será que as pessoas do Leste conseguem vencer o terrível Randall Flagg e os seus seguidores?
Mais um excelente livro do Mestre Stephen King, que nos prende desde a primeira página.
August 31, 2022
i like it✨
December 13, 2020
Все ж вирішила відволіктися на написання цього відгуку, поки він ще є актуальним для мене і трішки для світу.
⠀
Якщо ви думаєте, що вам буде страшно читати "Протистояння" через коронавірус, то я вас, мабуть, розчарую. Асоціації із нашою пандемією під час читання першого тому у мене припинилися десь ще на першій-другій сотні сторінок. А потім, після оцих всіх смертей (здається, йдеться про 98% населення у самих США), я почала переживати, щоб усі герої успішно зійшлися в одному місці і щоб все в них стало добре.
⠀
Але Кінг слово "добре" вміє трактувати по-різному. І хоча на початку другого тому ми вже спостерігаємо, як на теренах Америки розбудовуються два різнополюсні суспільства, переживання за Френні, Стю, Ніка, Тома, Ларрі та інших ще більше набирають обертів.
⠀
До речі, про суспільство, державотворення і технічний поступ.
⠀
Дуууууже мені припали до душі розмірковування Кінга про соціальні, культурні і державотворчі питання. Для цих розмов він створив цілого персонажа - старого соціолога, трішки скептика, але й той наприкінці описаного шляху героїв починає відкидати своє стовідсотково раціональне бачення світу.
⠀
"Люди не можуть без інших людей. Хіба ти цього не відчув? Коли їхав сам?
⠀
Так, - кивнув він. - Коли ти сам, починаєш казитися від самотності. А коли з кимось, починаєш казитися від товариства. Коли ми збираємося разом, то будуємо довжелезні ряди літніх котеджів, а по суботах мочимо один одного в барах."
⠀
А чого тільки вартий пасаж про електрику:
⠀
"Сидячи на ґанку, гойдаючись, вона помітила в стінній панелі електричну розетку. Можливо, люди могли тут сидіти влітку і слухати радіо чи навіть дивитися бейсбол по отому симпатичному кругленькому телевізору. У всій країні не було нічого звичайнішого, ніж такі круглі пластини з двома дірочками. У неї навіть такі були у тій халупці в Гемінгфорді. Про ці штуки й не думаєш… доки вони не припиняють працювати. А тоді розумієш, як у біса багато в житті людини з них береться. Увесь той вільний час, про який їй солодко просторікував Дон Кінг… він брався з оцих дірочок у стіні.
Коли сила в них скінчилася, то всі ці пристосування на зразок мікрохвильової печі або «преса для сміття» годяться хіба що для того, щоб повісити пальто чи капелюх."
⠀
Ну і про нераціональне. Адже Кінг без цього не був би Кінгом.
⠀
У "Протистоянні" обігрується тема людського "сяйва", адже чи не всі, хто лишився живим після Капітана Трипса, в тій чи іншій мірі володіють екстрасенсорними здібностями. До одної чи другої точки їх ведуть сни і ніхто з них не ставить під сумнів правильність такого орієнтира.
⠀
Одна чи друга точка - це два різні полюси, два суспільства, одне з яких формується навколо добра, а друге - навколо зла, чи радше - страху і безвиході. Релігійне бачення тут Кінг теж не оминає.
⠀
Я все чекала, що зрозумію, що Америка "Простистояння" - це минуле світу Роланда, але, здається, це все ж одна із багатьох реальностей мультиверсу Кінга. Вже зберегла собі схемку зв'язків між усіма книгами. Наприклад, у "Протистоянні", окрім очевидного зв'язку із серцевиною - Темною Вежею, є ниточка до Клубу Невдах. Та й, мабуть, багато іншого, чого я, читач ще не всіх книг Короля, могла не вловити.
⠀
Головне зло, звісно, наші герої у кінці "Протистояння" поборять (на деякий час зупинять), хоч і волею випадку (чи задумкою Ка), але:
"Як ти вважаєш… люди коли-небудь хоч чогось навчаться?
⠀
Вона відкрила рота, щоб сказати, повагалася, промовчала. Мигтіла гасова лампа. Її очі здавалися дуже синіми.
⠀
— Не знаю, — врешті сказала вона. Здається, ця відповідь їй не сподобалася; вона постаралася сказати ще щось, чимось доповнити свої слова, але змогла тільки повторити: — Не знаю."
⠀
Якщо ви думаєте, що вам буде страшно читати "Протистояння" через коронавірус, то я вас, мабуть, розчарую. Асоціації із нашою пандемією під час читання першого тому у мене припинилися десь ще на першій-другій сотні сторінок. А потім, після оцих всіх смертей (здається, йдеться про 98% населення у самих США), я почала переживати, щоб усі герої успішно зійшлися в одному місці і щоб все в них стало добре.
⠀
Але Кінг слово "добре" вміє трактувати по-різному. І хоча на початку другого тому ми вже спостерігаємо, як на теренах Америки розбудовуються два різнополюсні суспільства, переживання за Френні, Стю, Ніка, Тома, Ларрі та інших ще більше набирають обертів.
⠀
До речі, про суспільство, державотворення і технічний поступ.
⠀
Дуууууже мені припали до душі розмірковування Кінга про соціальні, культурні і державотворчі питання. Для цих розмов він створив цілого персонажа - старого соціолога, трішки скептика, але й той наприкінці описаного шляху героїв починає відкидати своє стовідсотково раціональне бачення світу.
⠀
"Люди не можуть без інших людей. Хіба ти цього не відчув? Коли їхав сам?
⠀
Так, - кивнув він. - Коли ти сам, починаєш казитися від самотності. А коли з кимось, починаєш казитися від товариства. Коли ми збираємося разом, то будуємо довжелезні ряди літніх котеджів, а по суботах мочимо один одного в барах."
⠀
А чого тільки вартий пасаж про електрику:
⠀
"Сидячи на ґанку, гойдаючись, вона помітила в стінній панелі електричну розетку. Можливо, люди могли тут сидіти влітку і слухати радіо чи навіть дивитися бейсбол по отому симпатичному кругленькому телевізору. У всій країні не було нічого звичайнішого, ніж такі круглі пластини з двома дірочками. У неї навіть такі були у тій халупці в Гемінгфорді. Про ці штуки й не думаєш… доки вони не припиняють працювати. А тоді розумієш, як у біса багато в житті людини з них береться. Увесь той вільний час, про який їй солодко просторікував Дон Кінг… він брався з оцих дірочок у стіні.
Коли сила в них скінчилася, то всі ці пристосування на зразок мікрохвильової печі або «преса для сміття» годяться хіба що для того, щоб повісити пальто чи капелюх."
⠀
Ну і про нераціональне. Адже Кінг без цього не був би Кінгом.
⠀
У "Протистоянні" обігрується тема людського "сяйва", адже чи не всі, хто лишився живим після Капітана Трипса, в тій чи іншій мірі володіють екстрасенсорними здібностями. До одної чи другої точки їх ведуть сни і ніхто з них не ставить під сумнів правильність такого орієнтира.
⠀
Одна чи друга точка - це два різні полюси, два суспільства, одне з яких формується навколо добра, а друге - навколо зла, чи радше - страху і безвиході. Релігійне бачення тут Кінг теж не оминає.
⠀
Я все чекала, що зрозумію, що Америка "Простистояння" - це минуле світу Роланда, але, здається, це все ж одна із багатьох реальностей мультиверсу Кінга. Вже зберегла собі схемку зв'язків між усіма книгами. Наприклад, у "Протистоянні", окрім очевидного зв'язку із серцевиною - Темною Вежею, є ниточка до Клубу Невдах. Та й, мабуть, багато іншого, чого я, читач ще не всіх книг Короля, могла не вловити.
⠀
Головне зло, звісно, наші герої у кінці "Протистояння" поборять (на деякий час зупинять), хоч і волею випадку (чи задумкою Ка), але:
"Як ти вважаєш… люди коли-небудь хоч чогось навчаться?
⠀
Вона відкрила рота, щоб сказати, повагалася, промовчала. Мигтіла гасова лампа. Її очі здавалися дуже синіми.
⠀
— Не знаю, — врешті сказала вона. Здається, ця відповідь їй не сподобалася; вона постаралася сказати ще щось, чимось доповнити свої слова, але змогла тільки повторити: — Не знаю."
January 24, 2022
Mainen Portlandissa syntynyt amerikkalaiskirjailija Stephen King'n tehtyä todellisen läpimurtonsa vuonna 1977 romaanillansa Hohto kohti merkittävintä elävän amerikkalaiskirjailijan asemaa, suurinta tarinankertojaa, modernin kauhukirjallisuudenmestaria sekä kohti tärkeää paikkaa populaarikulttuurissa, hänellä oli suunnitteilla jotakin valtavaa, jotakin joka lopulta sai nimekseen Tukikohta, alkuperäisnimeltään The Stand, ja jotakin josta kohosi loppujaan hänen suurin, ja kiistellysti hänen paras, romaaninsa.
Tukikohta (engl. The Stand, USA) on Yhdysvaltain parhaimmaksi moderniksi tarinankertojaksi kutsutun Stephen Kingin (s. 1947) kirjoittama dystooppinen, post-apokalyptinen romaani. Kirja julkaistiin samana vuonna kuin novellikokoelma Night Shift (suom. Yön äänet), eli 1978, mutta 12 vuotta myöhemmin King julkaisi laajennetun laitoksen, joka on ainut suomenkielinen versio tästä jo alkuperäiskooltaan laajasta eepoksesta. Laajennettu laitos sisältää enemmän populaarikulttuuriviittauksia ja syventää muutamia hahmoja enemmän kuin alkuperäinen laitos. Suomeksi Tukikohdan on kääntänyt Kari Nenonen, ja Book Studion julkaisemana se julkaistiin kovakantisina kahdessa osassa pituutensa vuoksi vuonna 1990. Myöhemmin ilmestyivät pokkariversiot, ja kokonaisena sidoksena Tukikohta saatiin nähdä Suomessa vasta vuonna 1994. Kirjasta on tehty myös kaksi TV-sarja-adaptaatiota: ensimmäinen vuonna 1994 ja toinen vuonna 2020.
Noh, mistä tämä tiiliskivi sitten kertoo?
Kirja kertoo Charles D. Campion -nimisestä Yhdysvaltain sotilaana toimivasta miehestä, joka pakenee perheineen yöllä armeijan salaiselta (Sininen projekti) Project Blue'n alueelta ulkomaailmaan oltuaan vartiovuorossa ja nähtyään mahdottomuuden: mittarit muuttuvat välkkyvän punaiseksi; hän syöksähtää vartiohuoneen automaattisesta ruostumattomasta teräksestä tehdystä, kaiken kestävästä ovesta ulos ennen kuin se protokollan mukaisesti automaattisesti sulkeutuu ja jättää hänet ja kaikki muut altistuneet sisälle, sillä onhan tämä Yhdysvaltain hallituksen ylläpitämä salainen tutkimuslaboratorio, jossa kehitellään bioaseita, huolimatta bioasekonventiosopimuksesta, joka laadittiin jo 15 vuotta ennen kirjan tapahtuma-aikaa. Campion kuitenkin kantaa - ja tulee kyllä tuntemaan sen pakomatkallaan - tätä tappavaa supervirusta, joka tulee tappamaan arviolta 99,4 prosenttia Amerikan - ja mahdollisesti koko maailman - väestöstä.
Jostain syystä jotkut ovat kuitenkin immuuneja tälle virukselle, ja nämä henkilöt ovat päähenkilöitämme, jotka voivat vain katsella, kun kaikki muut vain tippuvat ympäriltä kuin kärpäset. Pahennusta aiheuttaa tietämättömyys; tietämättömyys, mistä on kyse, sillä armeija yrittää kaikin keinoin (tulee se sitten edellyttämään televisio- ja radiokanavien haltuunottoa, sanomalehtien sensuuritouhuja sekä jos tarve vaatii, voidaan suurisuiset epäilijätkin kuopata ennen heidän omaa vuoroaan maan alle) pitää heidän salaisen projektinsa tuotos pelkkänä ärhäkämpänä sikainfluenssana.
Näillä, jotka ovat selviytyneet painajaismaisesta ihmiskunnan rappeutumisesta, ovat onnekseen immuuneja, on yhteinen päämäärä: löytää tiensä vanhan mustan naisen luo, joka asustelee Nebraskan laajojen maissipeltojen ympäröimänä. Mutta joku pahakin vetää ihmisiä, pahoja ihmisiä puoleensa, ja näin yhteinen Amerikka jakautuu kahteen: hyvät ja pahat, jos niin voi sanoa. Hyvät ja pahat, kummatkin omalla tavallaan, alkavat palauttaa yhteiskuntaansa takaisin pystyyn luomalla omaa politiikkaansa, hyvinvointiin sekä sähköön ja järjestykseen keskittyen. Tällä pahojen diktaattoriaseman saaneella on kuitenkin mielessään aivan muuta mielessään kuin hyvillä siellä Boulderin vapaavyöhykkeellä, johon nämä hyvät ovat yhteiskuntansa valtuustoineen perustaneet. Mutta kaikki toden totta tietävät sen.
Tässä juoni lyhykäisyydessään.
Kirja on massiivinen; lähes 1350 sivua. Siinä on 30 nimikkohahmoa, kymmenkunta päähenkilöä sekä neljä ryhmää, joita seurataan. Kaikki hahmot eivät ole kuitenkaan juoni- ja draamakaaren kannalta merkittäviä, ja on vaikea sanoa, ketkä ovat päähahmoja ja miksi ennen kuin olet lukenut kirjasta noin puolet, sillä varsinkin alussa hahmoja menee ja tulee paljon. Tukikohdassa ja Stephen Kingin monissa kirjoissa, kuten useita genrejä yhdistelevässä Kingin päätyöksi kutsutussa Musta Torni -sarjassa, esiintyvä Randall Flagg -niminen heppu tekee ensiesiintymisensä. Kirjasta näkee myös sen ajan ajankohtaisuutta, Kylmän sodan käydessä kuumimmillaan. Romaani on vaikuttanut myös jonkin verran populaarikulttuuriin - ei kuitenkaan ehkä yhtä paljon kuin moni muu Kingin klassikkoteos. On se saanut näkyvyyttäkin näinä Covid-19 -vuosina. En osaa sanoa, onko tätä epäilystä ikinä vahvistettu, mutta ainakin itse koen, että Robert Kirkman olisi ottanut tästä teoksesta vaikutteita omiin Walking Dead -graafisiin romaaneihinsa (ja myöhemmin menestys-TV-sarjaan) - but who knows? Mutta vaikka teos vaatii lukijalta paljon, se palkitsee lukijan monin kerroin.
Tosiaankin, romaani on rakennettu kolmeen osaan, noin puolen vuoden aikajanalla: (1. osa) Kapteeni Trips, (2. osa) Rajalla sekä (3.osa) Tukikohta.
Ensimmäinen osa, Kapteeni Trips, alkaa Campionin paolla mukanaan parannuskeinoton Kapteeni Trips (kutsumanimeltään) -virus, joka alkaa levitä Teksasin Arnetten Texaco-huoltoasemalta ympäri Yhdysvaltoja ja maailmaa jättäen jälkeensä pelkkiä varisten nokkimia ruumiita. Kirjailija kuvailee pelottavan tarkasti taudin leviämistä, sekasortoa, hämmennystä sekä armeijan epäinhimillistä suhtautumista asiaan mutta kuitenkin äärimmäisen todenmukaisesti. Ajatus jonkinlaisesta samankaltaisuudesta vallitsevan pandemian kanssa on väistämätön. Kirjailija rakentaa tätä maailmaa pala kerrallaan ja luo lukijalle erittäin - ehkä jopa liian - tarkan kuvan tästä nyt dystooppisesta ja post-apokalyptisestä Amerikasta. Nämä, ketkä ovat immuuneja, näkevät joukkokuoleman paraatipaikoilta, joka tuntuu lukijasta varsin surulliselta; heidän lähimmäisensä vain tippuvat ympäriltä kuin kärpäset. Päähenkilöt - ehkä oma suosikkini Stuart "Stu" Redman mukaan lukien - pääsevät todistamaan kuoleman lisäksi, kuinka hallitus pyrkii eristämään tartunnan saaneet käyttämällä tarvittaessa armeijaa toteuttamaan väkivaltaisuuksia ja joukkotuhoa. Alussa ei kuitenkaan mässäillä liikoja, ja keskittyykin paljon hahmoihin ja dialogiinkin, jossa King on tunnetusti erittäin hyvä. Tähän maailmanlopun tulemiseen kirjailija käyttää mukavasti ainakin 500 sivua, kun yleensä maailmanloppuun sijoittuvat tieteiskirjat kertovat maailmanlopun jälkeisestä ajasta ja siitä, kuinka alkaa pikkuhiljaa syntyä ihmisyhteisöjä. Tekee tämäkin kirja sitä, mutta käsittelee romahduksen ensin hyvin perusteellisesti alusta loppuun.
Toinen osa, Rajalla, keskittyy sekasorron jälkeiseen aikaan, jolloin olet jo joko rakastunut päähahmoon tai vihaat häntä. Yksinkertaista. Henkiinjääneet alkavat etsiä muita ihmisiä ja kokoontua ryhmiin mukanaan yhteinen päämäärä. Myöhemmin he alkavat rakentaa yhteiskuntaa pala kerrallaan takaisin. Teoksesta näkee, että kirjailija on ollut hyvin kiinnostunut sosiologiasta ja yhteiskuntatieteistä. Kirjassa on hahmo, Glen Bateman, joka on sosiologi, ja ainakin maallinen voi tämän hahmon kertomia asioita pitää oikeinkin loogisina ja todenperäisinä - tiedä sitten häntä. Pidin kovasti tästä osasta kirjasta, sillä minusta se oli (tai on) erittäin mielenkiintoista. Ensinnäkin kuulla edellä mainittua Batemania, joka puhui todella viisaita vastikään perustetussa valtuustossa (tai kirjan suomennos - komiteassa) ja vielä Stun kanssa kaksin käydyissä keskusteluissa sekä nähdä, kuinka he pääsevät taas jaloilleen ja harjoittavat että päättävät omaa politiikkaa pienessä ihmisyhteisössä. Edellä mainitut Stun ja Glenin keskustelut ovat täyttä kultaa! Eikä siihen kulta todellakaan lopu; sitä on koko kirjan täydeltä, kuten on myös viittauksia muualle Kingin multiversumiin...
Kirjailija Stephen Kingillä on luultavasti maailman suurin multiversumi - suurempi kuin niillä sarjakuvaheeboilla siellä MCU'n ja/tai DC'n konttorilla. Multiversumi, eli multiversum, tarkoittaa tässä tapauksessa (tieteessä hieman eri juttu) luotua fiktiivistä kaksoismaailmaa. Tämä ensimmäinen universumi sijoittuu meidän maailmaamme, johon luoja, eli King, on lisännyt omia paikkojaan, henkilöitään yms. Tästä esimerkkinä kaupunki Derry, joka on ollut tapahtumapaikkana lukuisissa Kingin kirjoissa, joista tunnetuin lienee SE (engl. IT) - joka lyhyestä nimestään huolimatta on Tukikohdan tavoin mittava romaani. Viittauksia tästä kaupungista on luultavasti useita. Toisena esimerkkinä hahmo, jonka nimi saattaa aikaisemman arvostelun perusteella olla tuttu. Nimittäin Randall Flagg, joka on esiintynyt lukuisissa kirjoissa Tukikohdan lisäksi (Musta Torni -sarja). Toinen universumi sijoittuu täysin Kingin itse luomaan maailmaan, johon Musta Torni sijoittuu. Taitaa olla niin, että joka ikinen miehen kirjoittama kirja on kytköksissä toisiin. Jotkut enemmän, kuten kirjasarjat, toiset vähemmän, jotka saattavat sisältää vain pieniä viittauksia muualle.
Kolmas osa, Tukikohta, on osa, jonka tapahtumien suoremmalle kerronnalle en halua uhrata sanoja, jotta en pilaisi lukukokemusta. Puhunkin nyt hieman yleisemmin tästä tiiliskiviromaanin loppupuolesta. Kirjan loppukliimaksia on sanottu huonoksi; huonoksi siihen nähden, että edelliset 1300 sivua on ollut erinomaista erinomaisen kirjailijan kädestä, joten monien mielestä loppukin olisi saanut antaa lukijalle enemmän eikä olla hieman laimea; olla enemmän, päättää kirjan paremmin. Voin hyvin samaistua kyseiseen väitteeseen, mutta en kuitenkaan kovin vahvoin mielipitein. Sillä koko teoksen läpi eräänlainen katsomuksellinen lähestyminen sekä uskonto on tullut siinä rinnalla vahvasti mukana, tuonut kenties yliluonnollisia piirteitä mukaan - jotka ovat Kingin kirjoissa kovinkin yleinen asia. Koko ajan lukijalle on tarjottu vihjeitä koskien loppua, mutta ymmärrän hyvin, jos sitä pitää leiminä (lame, engl., puhekieli). Mutta ajattelen myös, että tarina oli pakko lopettaa jollain tavalla, ja oltaisiin se, miten tahansa lopetettu, ei se välttämättä olisi ollut paljoakaan parempi - tai tyydyttänyt lukijaa eri tavalla. Tuon kaltaista jättiromaanmia on varmasti vaikea lopettaa täysin järkevästi, ja tässä tapauksessa olisi se varmasti paisunut vielä satoja sivuja laajemmaksi, jos loppua olisi ollut erilainen. Hyvä arvostelun lukija, älä anna minun saada sinulle lopusta sellaista kuvaa, että se olisi todella huono tai pilaisi muuten mestariteosromaanin, sillä sitä se ei tee.
Viimeinen osa ei sisällä ainoastaan leimiä loppua vaan myös paljon muuta. Näistä muutamia mainitakseni ovat erittäin hyvät dialogit, tarinankerronta, juonikuviot, jotka eivät ole monimutkaisia mutta silti kultaa sekä totta kai mahtavaa kuvausta. Tässä osassa ihmiset, joidenka kanssa lukija on viettänyt lukuisia tunteja - kymmeniä tunteja! - tulevat jättämään lukijan aivan tuosta noin, joka tietysti on haikeaa. Tuohon aikaan King vähät välitti, kenet listi; nainen, lapsi, päähenkilö - hällä väliä! Toivot tietenkin kaikkien suosikkihahmojesi selviävän, - kun taas niiden toisten kannalta ehkä asia on toisin - mutta tiedät silti, että... sinne ne vain tuupertua tuupertuvat - eihän se muuten olisi elämää. Lisäksi tässä osassa viimein selviää, ketä kirjailija on pitänyt tärkeimpinä draamajatkumon että tarinankulun kannalta.
Sitten vielä muutama sana Nenosen käännöstyöstä. Kun puhutaan Stephen Kingin kirjojen käännöksistä, voidaan puhua erinomaisista käännöksistä ja umpisurkeista. Osa, kuten Ilkka Rekiaron suomennoksista on erittäin taidokkaasti sekä oikein käännetty - selvästi kääntäjä on lukenut paljon miehen tuotantoa ja osannut kielensä. Rekiaro on suomentanut Tammella jo yli 20 vuotta. Sitten taas tietyt, varsinkin muutamat (ei kuitenkaan kaikki) vanhemmat pienkustannus Book Studion julkaisemat, on kovin huonoja, ja paikoin minunkin 7. luokan englannin kielen osaamisellani osaan sanoa joitain käännöksiä aivan naurettaviksi. Otin selvää, oman saamani kokonaiskuvan ja itse huomaamieni virheiden lisäksi, Kari Nenosen suorituksesta tässä suuressa teoksessa, ja täytyy todeta, että hän on tehnyt kuitenkin ihan kelpo -luokan työtä tässä varmasti aikaa vievässä projektissa. Joitain virheitä (kuten mineshaftin, eli kaivoskuilun, sekoittaminen miinakuiluun) kirja sisälsi, mutta ei mitenkään niin paljoa, että se olisi lukukokemukseen merkittävästi vaikuttanut.
Nyt on varmasti helppo arvata, että annoin kirjalle täydet viisi tähteä; kyseessä on todellinen mestariteos. Toivoisin, että antaisit, hyvä lukija, mahdollisuuden Tukikohdalle. En keksi muuta syytä, miksi ei lukisi, kun että kirja on liian pitkä. Jos siis muutama viikko irtoaa yhdelle ainoalle kirjalle ja se ei haittaa, niin tartu tähän! Tulet nimittäin suurella todennäköisyydellä pitämään kirjasta.
- Alpert Aro, 1. 22. -22
Tukikohta (engl. The Stand, USA) on Yhdysvaltain parhaimmaksi moderniksi tarinankertojaksi kutsutun Stephen Kingin (s. 1947) kirjoittama dystooppinen, post-apokalyptinen romaani. Kirja julkaistiin samana vuonna kuin novellikokoelma Night Shift (suom. Yön äänet), eli 1978, mutta 12 vuotta myöhemmin King julkaisi laajennetun laitoksen, joka on ainut suomenkielinen versio tästä jo alkuperäiskooltaan laajasta eepoksesta. Laajennettu laitos sisältää enemmän populaarikulttuuriviittauksia ja syventää muutamia hahmoja enemmän kuin alkuperäinen laitos. Suomeksi Tukikohdan on kääntänyt Kari Nenonen, ja Book Studion julkaisemana se julkaistiin kovakantisina kahdessa osassa pituutensa vuoksi vuonna 1990. Myöhemmin ilmestyivät pokkariversiot, ja kokonaisena sidoksena Tukikohta saatiin nähdä Suomessa vasta vuonna 1994. Kirjasta on tehty myös kaksi TV-sarja-adaptaatiota: ensimmäinen vuonna 1994 ja toinen vuonna 2020.
Noh, mistä tämä tiiliskivi sitten kertoo?
Kirja kertoo Charles D. Campion -nimisestä Yhdysvaltain sotilaana toimivasta miehestä, joka pakenee perheineen yöllä armeijan salaiselta (Sininen projekti) Project Blue'n alueelta ulkomaailmaan oltuaan vartiovuorossa ja nähtyään mahdottomuuden: mittarit muuttuvat välkkyvän punaiseksi; hän syöksähtää vartiohuoneen automaattisesta ruostumattomasta teräksestä tehdystä, kaiken kestävästä ovesta ulos ennen kuin se protokollan mukaisesti automaattisesti sulkeutuu ja jättää hänet ja kaikki muut altistuneet sisälle, sillä onhan tämä Yhdysvaltain hallituksen ylläpitämä salainen tutkimuslaboratorio, jossa kehitellään bioaseita, huolimatta bioasekonventiosopimuksesta, joka laadittiin jo 15 vuotta ennen kirjan tapahtuma-aikaa. Campion kuitenkin kantaa - ja tulee kyllä tuntemaan sen pakomatkallaan - tätä tappavaa supervirusta, joka tulee tappamaan arviolta 99,4 prosenttia Amerikan - ja mahdollisesti koko maailman - väestöstä.
Jostain syystä jotkut ovat kuitenkin immuuneja tälle virukselle, ja nämä henkilöt ovat päähenkilöitämme, jotka voivat vain katsella, kun kaikki muut vain tippuvat ympäriltä kuin kärpäset. Pahennusta aiheuttaa tietämättömyys; tietämättömyys, mistä on kyse, sillä armeija yrittää kaikin keinoin (tulee se sitten edellyttämään televisio- ja radiokanavien haltuunottoa, sanomalehtien sensuuritouhuja sekä jos tarve vaatii, voidaan suurisuiset epäilijätkin kuopata ennen heidän omaa vuoroaan maan alle) pitää heidän salaisen projektinsa tuotos pelkkänä ärhäkämpänä sikainfluenssana.
Näillä, jotka ovat selviytyneet painajaismaisesta ihmiskunnan rappeutumisesta, ovat onnekseen immuuneja, on yhteinen päämäärä: löytää tiensä vanhan mustan naisen luo, joka asustelee Nebraskan laajojen maissipeltojen ympäröimänä. Mutta joku pahakin vetää ihmisiä, pahoja ihmisiä puoleensa, ja näin yhteinen Amerikka jakautuu kahteen: hyvät ja pahat, jos niin voi sanoa. Hyvät ja pahat, kummatkin omalla tavallaan, alkavat palauttaa yhteiskuntaansa takaisin pystyyn luomalla omaa politiikkaansa, hyvinvointiin sekä sähköön ja järjestykseen keskittyen. Tällä pahojen diktaattoriaseman saaneella on kuitenkin mielessään aivan muuta mielessään kuin hyvillä siellä Boulderin vapaavyöhykkeellä, johon nämä hyvät ovat yhteiskuntansa valtuustoineen perustaneet. Mutta kaikki toden totta tietävät sen.
Tässä juoni lyhykäisyydessään.
Kirja on massiivinen; lähes 1350 sivua. Siinä on 30 nimikkohahmoa, kymmenkunta päähenkilöä sekä neljä ryhmää, joita seurataan. Kaikki hahmot eivät ole kuitenkaan juoni- ja draamakaaren kannalta merkittäviä, ja on vaikea sanoa, ketkä ovat päähahmoja ja miksi ennen kuin olet lukenut kirjasta noin puolet, sillä varsinkin alussa hahmoja menee ja tulee paljon. Tukikohdassa ja Stephen Kingin monissa kirjoissa, kuten useita genrejä yhdistelevässä Kingin päätyöksi kutsutussa Musta Torni -sarjassa, esiintyvä Randall Flagg -niminen heppu tekee ensiesiintymisensä. Kirjasta näkee myös sen ajan ajankohtaisuutta, Kylmän sodan käydessä kuumimmillaan. Romaani on vaikuttanut myös jonkin verran populaarikulttuuriin - ei kuitenkaan ehkä yhtä paljon kuin moni muu Kingin klassikkoteos. On se saanut näkyvyyttäkin näinä Covid-19 -vuosina. En osaa sanoa, onko tätä epäilystä ikinä vahvistettu, mutta ainakin itse koen, että Robert Kirkman olisi ottanut tästä teoksesta vaikutteita omiin Walking Dead -graafisiin romaaneihinsa (ja myöhemmin menestys-TV-sarjaan) - but who knows? Mutta vaikka teos vaatii lukijalta paljon, se palkitsee lukijan monin kerroin.
Tosiaankin, romaani on rakennettu kolmeen osaan, noin puolen vuoden aikajanalla: (1. osa) Kapteeni Trips, (2. osa) Rajalla sekä (3.osa) Tukikohta.
Ensimmäinen osa, Kapteeni Trips, alkaa Campionin paolla mukanaan parannuskeinoton Kapteeni Trips (kutsumanimeltään) -virus, joka alkaa levitä Teksasin Arnetten Texaco-huoltoasemalta ympäri Yhdysvaltoja ja maailmaa jättäen jälkeensä pelkkiä varisten nokkimia ruumiita. Kirjailija kuvailee pelottavan tarkasti taudin leviämistä, sekasortoa, hämmennystä sekä armeijan epäinhimillistä suhtautumista asiaan mutta kuitenkin äärimmäisen todenmukaisesti. Ajatus jonkinlaisesta samankaltaisuudesta vallitsevan pandemian kanssa on väistämätön. Kirjailija rakentaa tätä maailmaa pala kerrallaan ja luo lukijalle erittäin - ehkä jopa liian - tarkan kuvan tästä nyt dystooppisesta ja post-apokalyptisestä Amerikasta. Nämä, ketkä ovat immuuneja, näkevät joukkokuoleman paraatipaikoilta, joka tuntuu lukijasta varsin surulliselta; heidän lähimmäisensä vain tippuvat ympäriltä kuin kärpäset. Päähenkilöt - ehkä oma suosikkini Stuart "Stu" Redman mukaan lukien - pääsevät todistamaan kuoleman lisäksi, kuinka hallitus pyrkii eristämään tartunnan saaneet käyttämällä tarvittaessa armeijaa toteuttamaan väkivaltaisuuksia ja joukkotuhoa. Alussa ei kuitenkaan mässäillä liikoja, ja keskittyykin paljon hahmoihin ja dialogiinkin, jossa King on tunnetusti erittäin hyvä. Tähän maailmanlopun tulemiseen kirjailija käyttää mukavasti ainakin 500 sivua, kun yleensä maailmanloppuun sijoittuvat tieteiskirjat kertovat maailmanlopun jälkeisestä ajasta ja siitä, kuinka alkaa pikkuhiljaa syntyä ihmisyhteisöjä. Tekee tämäkin kirja sitä, mutta käsittelee romahduksen ensin hyvin perusteellisesti alusta loppuun.
Toinen osa, Rajalla, keskittyy sekasorron jälkeiseen aikaan, jolloin olet jo joko rakastunut päähahmoon tai vihaat häntä. Yksinkertaista. Henkiinjääneet alkavat etsiä muita ihmisiä ja kokoontua ryhmiin mukanaan yhteinen päämäärä. Myöhemmin he alkavat rakentaa yhteiskuntaa pala kerrallaan takaisin. Teoksesta näkee, että kirjailija on ollut hyvin kiinnostunut sosiologiasta ja yhteiskuntatieteistä. Kirjassa on hahmo, Glen Bateman, joka on sosiologi, ja ainakin maallinen voi tämän hahmon kertomia asioita pitää oikeinkin loogisina ja todenperäisinä - tiedä sitten häntä. Pidin kovasti tästä osasta kirjasta, sillä minusta se oli (tai on) erittäin mielenkiintoista. Ensinnäkin kuulla edellä mainittua Batemania, joka puhui todella viisaita vastikään perustetussa valtuustossa (tai kirjan suomennos - komiteassa) ja vielä Stun kanssa kaksin käydyissä keskusteluissa sekä nähdä, kuinka he pääsevät taas jaloilleen ja harjoittavat että päättävät omaa politiikkaa pienessä ihmisyhteisössä. Edellä mainitut Stun ja Glenin keskustelut ovat täyttä kultaa! Eikä siihen kulta todellakaan lopu; sitä on koko kirjan täydeltä, kuten on myös viittauksia muualle Kingin multiversumiin...
Kirjailija Stephen Kingillä on luultavasti maailman suurin multiversumi - suurempi kuin niillä sarjakuvaheeboilla siellä MCU'n ja/tai DC'n konttorilla. Multiversumi, eli multiversum, tarkoittaa tässä tapauksessa (tieteessä hieman eri juttu) luotua fiktiivistä kaksoismaailmaa. Tämä ensimmäinen universumi sijoittuu meidän maailmaamme, johon luoja, eli King, on lisännyt omia paikkojaan, henkilöitään yms. Tästä esimerkkinä kaupunki Derry, joka on ollut tapahtumapaikkana lukuisissa Kingin kirjoissa, joista tunnetuin lienee SE (engl. IT) - joka lyhyestä nimestään huolimatta on Tukikohdan tavoin mittava romaani. Viittauksia tästä kaupungista on luultavasti useita. Toisena esimerkkinä hahmo, jonka nimi saattaa aikaisemman arvostelun perusteella olla tuttu. Nimittäin Randall Flagg, joka on esiintynyt lukuisissa kirjoissa Tukikohdan lisäksi (Musta Torni -sarja). Toinen universumi sijoittuu täysin Kingin itse luomaan maailmaan, johon Musta Torni sijoittuu. Taitaa olla niin, että joka ikinen miehen kirjoittama kirja on kytköksissä toisiin. Jotkut enemmän, kuten kirjasarjat, toiset vähemmän, jotka saattavat sisältää vain pieniä viittauksia muualle.
Kolmas osa, Tukikohta, on osa, jonka tapahtumien suoremmalle kerronnalle en halua uhrata sanoja, jotta en pilaisi lukukokemusta. Puhunkin nyt hieman yleisemmin tästä tiiliskiviromaanin loppupuolesta. Kirjan loppukliimaksia on sanottu huonoksi; huonoksi siihen nähden, että edelliset 1300 sivua on ollut erinomaista erinomaisen kirjailijan kädestä, joten monien mielestä loppukin olisi saanut antaa lukijalle enemmän eikä olla hieman laimea; olla enemmän, päättää kirjan paremmin. Voin hyvin samaistua kyseiseen väitteeseen, mutta en kuitenkaan kovin vahvoin mielipitein. Sillä koko teoksen läpi eräänlainen katsomuksellinen lähestyminen sekä uskonto on tullut siinä rinnalla vahvasti mukana, tuonut kenties yliluonnollisia piirteitä mukaan - jotka ovat Kingin kirjoissa kovinkin yleinen asia. Koko ajan lukijalle on tarjottu vihjeitä koskien loppua, mutta ymmärrän hyvin, jos sitä pitää leiminä (lame, engl., puhekieli). Mutta ajattelen myös, että tarina oli pakko lopettaa jollain tavalla, ja oltaisiin se, miten tahansa lopetettu, ei se välttämättä olisi ollut paljoakaan parempi - tai tyydyttänyt lukijaa eri tavalla. Tuon kaltaista jättiromaanmia on varmasti vaikea lopettaa täysin järkevästi, ja tässä tapauksessa olisi se varmasti paisunut vielä satoja sivuja laajemmaksi, jos loppua olisi ollut erilainen. Hyvä arvostelun lukija, älä anna minun saada sinulle lopusta sellaista kuvaa, että se olisi todella huono tai pilaisi muuten mestariteosromaanin, sillä sitä se ei tee.
Viimeinen osa ei sisällä ainoastaan leimiä loppua vaan myös paljon muuta. Näistä muutamia mainitakseni ovat erittäin hyvät dialogit, tarinankerronta, juonikuviot, jotka eivät ole monimutkaisia mutta silti kultaa sekä totta kai mahtavaa kuvausta. Tässä osassa ihmiset, joidenka kanssa lukija on viettänyt lukuisia tunteja - kymmeniä tunteja! - tulevat jättämään lukijan aivan tuosta noin, joka tietysti on haikeaa. Tuohon aikaan King vähät välitti, kenet listi; nainen, lapsi, päähenkilö - hällä väliä! Toivot tietenkin kaikkien suosikkihahmojesi selviävän, - kun taas niiden toisten kannalta ehkä asia on toisin - mutta tiedät silti, että... sinne ne vain tuupertua tuupertuvat - eihän se muuten olisi elämää. Lisäksi tässä osassa viimein selviää, ketä kirjailija on pitänyt tärkeimpinä draamajatkumon että tarinankulun kannalta.
Sitten vielä muutama sana Nenosen käännöstyöstä. Kun puhutaan Stephen Kingin kirjojen käännöksistä, voidaan puhua erinomaisista käännöksistä ja umpisurkeista. Osa, kuten Ilkka Rekiaron suomennoksista on erittäin taidokkaasti sekä oikein käännetty - selvästi kääntäjä on lukenut paljon miehen tuotantoa ja osannut kielensä. Rekiaro on suomentanut Tammella jo yli 20 vuotta. Sitten taas tietyt, varsinkin muutamat (ei kuitenkaan kaikki) vanhemmat pienkustannus Book Studion julkaisemat, on kovin huonoja, ja paikoin minunkin 7. luokan englannin kielen osaamisellani osaan sanoa joitain käännöksiä aivan naurettaviksi. Otin selvää, oman saamani kokonaiskuvan ja itse huomaamieni virheiden lisäksi, Kari Nenosen suorituksesta tässä suuressa teoksessa, ja täytyy todeta, että hän on tehnyt kuitenkin ihan kelpo -luokan työtä tässä varmasti aikaa vievässä projektissa. Joitain virheitä (kuten mineshaftin, eli kaivoskuilun, sekoittaminen miinakuiluun) kirja sisälsi, mutta ei mitenkään niin paljoa, että se olisi lukukokemukseen merkittävästi vaikuttanut.
Nyt on varmasti helppo arvata, että annoin kirjalle täydet viisi tähteä; kyseessä on todellinen mestariteos. Toivoisin, että antaisit, hyvä lukija, mahdollisuuden Tukikohdalle. En keksi muuta syytä, miksi ei lukisi, kun että kirja on liian pitkä. Jos siis muutama viikko irtoaa yhdelle ainoalle kirjalle ja se ei haittaa, niin tartu tähän! Tulet nimittäin suurella todennäköisyydellä pitämään kirjasta.
- Alpert Aro, 1. 22. -22
March 30, 2020
- Ти підеш сам, Томе. Просто на захід. Знаєш, де захід?
- Де сонце заходить.
- Так. І якщо тебе спитають, чого ти там, кажи: "Мене вигнали з Вільної зони..."
- Вигнали. Вигнали Тома. Виставили з міста.
- ...за те, що я дурник...
- Тома вигнали за те, що він дурник.
- ...щоб ти жінку якусь не взяв, а вона дітей-дурнів не привела.
- Дітей-дурнів, як Том (с)
Майже 1200 сторінок постапокаліптичної притчі, котра вважається одним з кращих романів Кінга. Америка, вражена смертоносним вірусом грипу і купка дивом порятованих людей, які змушені по-новому винаходити соціум і при цьому - боротися ледь не з самим Люцифером, навколо якого згуртувалися інші врятовані. Чи може така історія мати хеппі енд, знаючи природу людини, сказати важко. Та і спойлерити не хочеться.
І хоча я і належу до тих шанувальників Кінга, котрим за винятком окремих романів, заходять його твори останніх двадцяти років, «Протистояння» змусило мене ще раз закохатися у автора. Хтось може сказати, що @stephenking грішить об‘ємами, але особисто мені вони підходять ідеально. Рекомендую! Окремий респект КСД за крутезні ілюстрації.
- Де сонце заходить.
- Так. І якщо тебе спитають, чого ти там, кажи: "Мене вигнали з Вільної зони..."
- Вигнали. Вигнали Тома. Виставили з міста.
- ...за те, що я дурник...
- Тома вигнали за те, що він дурник.
- ...щоб ти жінку якусь не взяв, а вона дітей-дурнів не привела.
- Дітей-дурнів, як Том (с)
Майже 1200 сторінок постапокаліптичної притчі, котра вважається одним з кращих романів Кінга. Америка, вражена смертоносним вірусом грипу і купка дивом порятованих людей, які змушені по-новому винаходити соціум і при цьому - боротися ледь не з самим Люцифером, навколо якого згуртувалися інші врятовані. Чи може така історія мати хеппі енд, знаючи природу людини, сказати важко. Та і спойлерити не хочеться.
І хоча я і належу до тих шанувальників Кінга, котрим за винятком окремих романів, заходять його твори останніх двадцяти років, «Протистояння» змусило мене ще раз закохатися у автора. Хтось може сказати, що @stephenking грішить об‘ємами, але особисто мені вони підходять ідеально. Рекомендую! Окремий респект КСД за крутезні ілюстрації.
August 18, 2016
Мащабно произведение, писано с голямо удоволствие
June 10, 2018
Невероятна книга. Откъм история може би не, но откъм персонажи е феноменална. Отново Кинг разгръща душите на персонажите си за да покаже всичките им демони.
Read
January 19, 2023Здравейте, книжни дракони! Днес сме тук, за да си поговорим по-обстойно за двете части на "Сблъсък" от известния Стивън Кинг. Посегнах доста скептично към нея, понеже, независимо от славата на Кинг, вече бях прочела шест негови книги и не казвам, че са били лоши, но не бяха и нищо особено. Не ми допаднаха чак толкова, колкото се надявах и колкото очаквах. "Сблъсък" обаче се оказа съвсем друго нещо!
Все още леко се двоумя, но мисля, че току-що намерих една от първите победителки в конкурса ми "Най-добра книга за 2020г"!
Седя, пия сутрешното си кафе и се чудя, как по дяволите, един автор може да пише така добре? Всяка дума е толкова впечатляващо увлекателна и... ами, напълно нужна. Няма нищичко, което по някакъв начин да не допринася за развитието на сюжета. И в момента, в който записвам това, си мисля, че Кинг пише по абсолютно всички правила за създаването на една добра книга. Всичките онези "прави това, прави онова", които намираме в наръчници и интернет, той ги изпълнява дословно, и все пак винаги се получава оригинално и по някакъв начин не по "сценари". Как успява? Просто не мога да разбера... Но все пак след всичките тези години, предполагам, че е насъбрал доста резултати от "проба-грешка" начина и това със сигурност си проличава.
Стивън Кинг не напразно е наричан Кралят на хоръра, и независимо, че "Сблъсък" не е чак толкова ужаси, колкото "Гробище за домашни любимци" (ревю тук) да речем, пак е написана божествено и в неговия уникален стил. В началото, когато погледнех тези два тома и пресметнех колко много всъщност са страниците им взети заедно (1344), честно да ви кажа, малко се плашех. Обичам да чета, обичам и дебелите творби, но чак когато вече знам, че ще ми харесат. Защото ако по някаква случайност пък се окаже, че не ми харесват, това са изключително много листа за четене *усмихва се*. "Сблъсък" обаче ми хареса! Ще си позволя да използвам любимия начин за изразяване на един от героите в книгата и ще кажа: "Мили Боже, хареса ми и още как!"
Сюжета на "Сблъсък" е една смъртоносна идея малко по-сериозен от този, развиващ се в целия свят от началото на годината. Свръхсекретна правителствена лаборатория, нов вид грип с огромен процент смъртност и паникьосало се население. Да ви звучи познато? И всички коментари на Кинг по социалните медии как той не е виновен, че никой не го е послушал, когато "предвещал" това... От една страна, този сценарии е бил развиван от много автори през годините, но от друга страна супер грипа на Стивън Кинг и коронавирусът имат притесняващо много еднаквости - симптоми, разпространение и т.н.
Да видя тази антиутопична идея през неговия поглед беше доста напрегнато изживяване. В началото се сблъскваш със скръбта и уплахата на героите, когато всичките около тях бавно и мъчително започват да умират, а в последствие с ужаса им от онези библейски сънища, които ги карат да се чувстват хем объркани, хем придават някаква мистична цел на живота им. Идеята за доброто и злото, представена тук, е доста интересна, тъй като не се среща често толкова ясно изразена. Повечето автори като че се притесняват да не досадят на читателите си, мислейки, че вече е станала банална.
Героите са многопластови и се развиват с течението на историята, което за мен е огромен плюс. Има нормалните за човек глуповати, на фона на такава епидемия, главоблъсканици, но ги има също и онези болезнено сериозни дилеми. А да видиш пред очите си процеса, в който един герои несъзнателно избира към кой "лагер" да се присъедини е супер вълнуващо. Персонажи, които си мислел за добри, дълбоко в себе си се оказват лоши, и обратното.
Книгата ме накара да се замисля над доста неща и заради това, плюс всичко изброено по-горе, оценявам и двата тома с една обща оценка от 5/5 звезди!
Благодаря ви, че останахте с мен до края на това ревю!
Приятен ден и останете здрави! ♡
Цялото ревю на линка по-долу 👇🏼
https://melithefangirl.blogspot.com/2...
Все още леко се двоумя, но мисля, че току-що намерих една от първите победителки в конкурса ми "Най-добра книга за 2020г"!
Седя, пия сутрешното си кафе и се чудя, как по дяволите, един автор може да пише така добре? Всяка дума е толкова впечатляващо увлекателна и... ами, напълно нужна. Няма нищичко, което по някакъв начин да не допринася за развитието на сюжета. И в момента, в който записвам това, си мисля, че Кинг пише по абсолютно всички правила за създаването на една добра книга. Всичките онези "прави това, прави онова", които намираме в наръчници и интернет, той ги изпълнява дословно, и все пак винаги се получава оригинално и по някакъв начин не по "сценари". Как успява? Просто не мога да разбера... Но все пак след всичките тези години, предполагам, че е насъбрал доста резултати от "проба-грешка" начина и това със сигурност си проличава.
Стивън Кинг не напразно е наричан Кралят на хоръра, и независимо, че "Сблъсък" не е чак толкова ужаси, колкото "Гробище за домашни любимци" (ревю тук) да речем, пак е написана божествено и в неговия уникален стил. В началото, когато погледнех тези два тома и пресметнех колко много всъщност са страниците им взети заедно (1344), честно да ви кажа, малко се плашех. Обичам да чета, обичам и дебелите творби, но чак когато вече знам, че ще ми харесат. Защото ако по някаква случайност пък се окаже, че не ми харесват, това са изключително много листа за четене *усмихва се*. "Сблъсък" обаче ми хареса! Ще си позволя да използвам любимия начин за изразяване на един от героите в книгата и ще кажа: "Мили Боже, хареса ми и още как!"
Сюжета на "Сблъсък" е една смъртоносна идея малко по-сериозен от този, развиващ се в целия свят от началото на годината. Свръхсекретна правителствена лаборатория, нов вид грип с огромен процент смъртност и паникьосало се население. Да ви звучи познато? И всички коментари на Кинг по социалните медии как той не е виновен, че никой не го е послушал, когато "предвещал" това... От една страна, този сценарии е бил развиван от много автори през годините, но от друга страна супер грипа на Стивън Кинг и коронавирусът имат притесняващо много еднаквости - симптоми, разпространение и т.н.
Да видя тази антиутопична идея през неговия поглед беше доста напрегнато изживяване. В началото се сблъскваш със скръбта и уплахата на героите, когато всичките около тях бавно и мъчително започват да умират, а в последствие с ужаса им от онези библейски сънища, които ги карат да се чувстват хем объркани, хем придават някаква мистична цел на живота им. Идеята за доброто и злото, представена тук, е доста интересна, тъй като не се среща често толкова ясно изразена. Повечето автори като че се притесняват да не досадят на читателите си, мислейки, че вече е станала банална.
Героите са многопластови и се развиват с течението на историята, което за мен е огромен плюс. Има нормалните за човек глуповати, на фона на такава епидемия, главоблъсканици, но ги има също и онези болезнено сериозни дилеми. А да видиш пред очите си процеса, в който един герои несъзнателно избира към кой "лагер" да се присъедини е супер вълнуващо. Персонажи, които си мислел за добри, дълбоко в себе си се оказват лоши, и обратното.
Книгата ме накара да се замисля над доста неща и заради това, плюс всичко изброено по-горе, оценявам и двата тома с една обща оценка от 5/5 звезди!
Благодаря ви, че останахте с мен до края на това ревю!
Приятен ден и останете здрави! ♡
Цялото ревю на линка по-долу 👇🏼
https://melithefangirl.blogspot.com/2...
October 22, 2022
En 1990, le Fléau se répand sur l’Amérique, de New York à Los Angeles. Lorsque l’armée américaine libère par erreur un virus hautement contagieux, 99.4% de la population est décimée. Les quelques survivants, perdus et désespérés, vont alors devoir faire un choix : rejoindre celle dont ils rêvent, Mère Abigaël, symbole de leur salut, ou venir gonfler les rangs de l’homme noir, Randall Flagg, qui règne sur l’ouest du pays. Plus qu’une lutte pour la survie, c’est un combat entre le Bien et le Mal qui va alors s’engager.
Avec Ça, Le Fléau est probablement l’un des romans les plus populaires de Stephen King, qui a fait trembler et captivé des millions de lecteurs partout dans le monde. Initialement imaginé comme une sorte de pendant post-apocalyptique au Seigneur des Anneaux mais dans l’Amérique moderne, Le Fléau est une fresque épique qui, sans jamais atteindre le génie de Tolkien, n’en reste pas moins une oeuvre absolument incontournable.
“J'étais profondément concentré sur Le Fléau, écrivant enfin mon épopée fantastique américaine, qui se déroule dans des États-Unis décimés par une épidémie. Seulement au lieu d'un hobbit, mon héros était un Texan nommé Stu Redman, et au lieu d'un Seigneur des Ténèbres, mon méchant était un vagabond impitoyable aux pouvoirs surnaturels nommé Randall Flagg. La terre de Mordor ("où se trouvent les ombres”, selon Tolkien) était ici jouée par Las Vegas.” - Stephen King
Le Fléau est à la fois un récit extraordinaire (aux prémisses étonnamment actuelles) et un examen à charge de l’Amérique de la fin du 20ème siècle—une Amérique complètement désorientée, obsédée par la technologie et le progrès, incapable de voir qu’elle avance à grands pas vers sa propre destruction. Dans son roman, Stephen King offre à la poignée de survivants de la super-grippe une chance de faire mieux, de reconstruire un monde nouveau sur des fondations plus saines, mais la conclusion du livre est aigre-douce, et l’auteur nous laisse y entrevoir un éternel recommencement.
Comme à son habitude, King mêle avec brio une multitude de genres, de la fantasy à l’horreur en passant par la science-fiction catastrophe. Il peuple son monde post-apocalyptique de héros attachants et d’antagonistes terrifiants, mais tandis que les Etats-Unis sont divisés en deux camps opposés—le Bien et le Mal—, ses personnages sont rarement aussi manichéens : ils sont complexes, changeants, rongés par le doute, la peur, et même parfois la haine, mais jamais insipides. Un tour de force étant donné leur nombre !
Un reproche tout de même : j’ai souvent eu la sensation que Stephen King écrivait au fil de la plume sans vraiment connaître la destination, qu’il s’égarait parfois en chemin, et errait sans trop de direction. Le Fléau est long, dense et passionnant, mais manque parfois d’une colonne vertébrale. Finalement, plus qu’un livre, c’est un voyage. Étrange, terrifiant, fatigant parfois, mais qui vaut vraiment le détour.
Comme dirait Tom Cullen : Putain, oui.
Avec Ça, Le Fléau est probablement l’un des romans les plus populaires de Stephen King, qui a fait trembler et captivé des millions de lecteurs partout dans le monde. Initialement imaginé comme une sorte de pendant post-apocalyptique au Seigneur des Anneaux mais dans l’Amérique moderne, Le Fléau est une fresque épique qui, sans jamais atteindre le génie de Tolkien, n’en reste pas moins une oeuvre absolument incontournable.
“J'étais profondément concentré sur Le Fléau, écrivant enfin mon épopée fantastique américaine, qui se déroule dans des États-Unis décimés par une épidémie. Seulement au lieu d'un hobbit, mon héros était un Texan nommé Stu Redman, et au lieu d'un Seigneur des Ténèbres, mon méchant était un vagabond impitoyable aux pouvoirs surnaturels nommé Randall Flagg. La terre de Mordor ("où se trouvent les ombres”, selon Tolkien) était ici jouée par Las Vegas.” - Stephen King
Le Fléau est à la fois un récit extraordinaire (aux prémisses étonnamment actuelles) et un examen à charge de l’Amérique de la fin du 20ème siècle—une Amérique complètement désorientée, obsédée par la technologie et le progrès, incapable de voir qu’elle avance à grands pas vers sa propre destruction. Dans son roman, Stephen King offre à la poignée de survivants de la super-grippe une chance de faire mieux, de reconstruire un monde nouveau sur des fondations plus saines, mais la conclusion du livre est aigre-douce, et l’auteur nous laisse y entrevoir un éternel recommencement.
Comme à son habitude, King mêle avec brio une multitude de genres, de la fantasy à l’horreur en passant par la science-fiction catastrophe. Il peuple son monde post-apocalyptique de héros attachants et d’antagonistes terrifiants, mais tandis que les Etats-Unis sont divisés en deux camps opposés—le Bien et le Mal—, ses personnages sont rarement aussi manichéens : ils sont complexes, changeants, rongés par le doute, la peur, et même parfois la haine, mais jamais insipides. Un tour de force étant donné leur nombre !
Un reproche tout de même : j’ai souvent eu la sensation que Stephen King écrivait au fil de la plume sans vraiment connaître la destination, qu’il s’égarait parfois en chemin, et errait sans trop de direction. Le Fléau est long, dense et passionnant, mais manque parfois d’une colonne vertébrale. Finalement, plus qu’un livre, c’est un voyage. Étrange, terrifiant, fatigant parfois, mais qui vaut vraiment le détour.
Comme dirait Tom Cullen : Putain, oui.
October 31, 2021
Em 2021, chegou às livrarias nacionais o livro (em versão dividida) The Stand de Stephen King. Com o subtítulo A Dança da Morte, este grande clássico bem conhecido do mestre do terror foi finalmente publicado, muito por “culpa” de falar de uma pandemia, ainda que mais mortífera do que aquela que vivemos actualmente.
Publicado originalmente em 1978, The Stand consegue ser super atual nos dias de hoje, talvez um dos motivos por que seja um livro tão difundido actualmente. O livro foi adaptado para mini-série em 1994, mas ajuda às vendas recentes terem feito uma série de TV com 9 episódios, estrelada por um elenco de luxo que inclui Alexander Skarsgård, Whoopi Goldberg, James Marsden, Odessa Young, Greg Kinnear e Amber Heard.
Um guarda foge de uma instalação de testes biológicos, levando consigo, sem o saber, uma arma mortal: uma estirpe modificada de supergripe que destrói 99% da população mundial em algumas semanas. Os que sobrevivem estão assustados, confusos e precisam de um líder. O avanço é vagaroso e aprofunda-nos na história de sobrevivência de várias personagens em separado, imunes ao vírus. Stu Redman, Larry Underwood, Frannie Goldsmith, Harold Lauder, Nick Andros e Tom Cullen são alguns deles.
Todos eles começam a ter sonhos, ora com uma bondosa mulher afro-americana de 108 anos, Mãe Abagail, ora com um terrível homem sombrio, Randall Flagg (sim, é o mesmo vilão de Os Olhos do Dragão e de A Torre Negra). De uma maneira ou de outra, ambos os atraem para as suas comunidades, o que fará com que muitas destas personagens a quem nos afeiçoamos se cruzem e se unam numa verdadeira batalha pós-apocalíptica entre o Bem e o Mal.
É, como vem sendo hábito em Stephen King, uma história que demora a engrenar, mas que tem o condão de, quando engrena, já nos ter habituados às personagens como se as conhecêssemos há muito. Ao fim do primeiro livro já estava bastante familiarizado com as personagens e entusiasmado com o que lhes vinha a acontecer; o segundo livro é muito mais empolgante, fazendo o leitor apressar-se em acorrer ao seu clímax.
The Stand debate muito o debate entre o Bem e o Mal, mas é muito mais do que um diálogo maniqueísta tão estereotipado em ficção. Ele traz um grupo de pessoas que tenta encontrar o seu lugar no mundo para o limiar, para os perigos da tentação, para as suas deficiências (físicas, mentais ou emocionais) e faz-nos atravessar uma jornada profunda, ainda que nem sempre seja consistente em ritmo e em credibilidade.
https://noticiasdezallar.wordpress.com
Publicado originalmente em 1978, The Stand consegue ser super atual nos dias de hoje, talvez um dos motivos por que seja um livro tão difundido actualmente. O livro foi adaptado para mini-série em 1994, mas ajuda às vendas recentes terem feito uma série de TV com 9 episódios, estrelada por um elenco de luxo que inclui Alexander Skarsgård, Whoopi Goldberg, James Marsden, Odessa Young, Greg Kinnear e Amber Heard.
Um guarda foge de uma instalação de testes biológicos, levando consigo, sem o saber, uma arma mortal: uma estirpe modificada de supergripe que destrói 99% da população mundial em algumas semanas. Os que sobrevivem estão assustados, confusos e precisam de um líder. O avanço é vagaroso e aprofunda-nos na história de sobrevivência de várias personagens em separado, imunes ao vírus. Stu Redman, Larry Underwood, Frannie Goldsmith, Harold Lauder, Nick Andros e Tom Cullen são alguns deles.
Todos eles começam a ter sonhos, ora com uma bondosa mulher afro-americana de 108 anos, Mãe Abagail, ora com um terrível homem sombrio, Randall Flagg (sim, é o mesmo vilão de Os Olhos do Dragão e de A Torre Negra). De uma maneira ou de outra, ambos os atraem para as suas comunidades, o que fará com que muitas destas personagens a quem nos afeiçoamos se cruzem e se unam numa verdadeira batalha pós-apocalíptica entre o Bem e o Mal.
É, como vem sendo hábito em Stephen King, uma história que demora a engrenar, mas que tem o condão de, quando engrena, já nos ter habituados às personagens como se as conhecêssemos há muito. Ao fim do primeiro livro já estava bastante familiarizado com as personagens e entusiasmado com o que lhes vinha a acontecer; o segundo livro é muito mais empolgante, fazendo o leitor apressar-se em acorrer ao seu clímax.
The Stand debate muito o debate entre o Bem e o Mal, mas é muito mais do que um diálogo maniqueísta tão estereotipado em ficção. Ele traz um grupo de pessoas que tenta encontrar o seu lugar no mundo para o limiar, para os perigos da tentação, para as suas deficiências (físicas, mentais ou emocionais) e faz-nos atravessar uma jornada profunda, ainda que nem sempre seja consistente em ritmo e em credibilidade.
https://noticiasdezallar.wordpress.com
July 6, 2021
Não é a sua melhor obra. Não é a sua pior obra. Foi a única que me deu um valente murro no estômago na última página!
É arrepiante ler a descrição que King faz da transmissão da doença que aniquila praticamente toda da humanidade (uma estirpe modificada de uma supergripe escapa de uma instalação de testes biológicos e destrói 99% da população mundial … sim, a sério!). Se eu não soubesse distinguir a ficção da realidade, diria que a explicação da OMS (e da sua congénere nacional DGS) sobre a transmissão da COVID-19 roça perigosamente o plágio de uma obra escrita na década de oitenta do século passado.
“Achas que as pessoas chegarão a aprender alguma coisa?”
“Não sei.”
Iniciada em meados da década de 70 e terminada no final da década seguinte, conta a história de um mundo pós-pandémico e dos seres humanos que o habitam. Somos, a cada página, confrontados com a eterna pergunta: “mas afinal, que raio de sociedade é que queremos construir? Que legado queremos deixar?”. E podíamos ficar por aqui. Não tem o brilhantismo do “The Shining” ou o ‘e se isto tivesse acontecido’ do “22/11/63”.
Mas afinal o que nos prende até ao último capítulo? Resumidamente, o ano de 2020 e o famoso SARS-CoV-2!
É arrepiante ler a descrição que King faz da transmissão da doença que aniquila praticamente toda da humanidade (uma estirpe modificada de uma supergripe escapa de uma instalação de testes biológicos e destrói 99% da população mundial … sim, a sério!). Se eu não soubesse distinguir a ficção da realidade, diria que a explicação da OMS (e da sua congénere nacional DGS) sobre a transmissão da COVID-19 roça perigosamente o plágio de uma obra escrita na década de oitenta do século passado.
E o murro no estômago? Esse está num dos últimos diálogos de duas personagens:
“Achas que as pessoas chegarão a aprender alguma coisa?”
“Não sei.”
October 20, 2022
💬Я не боюсь зла.
.
.
Жанр: постапокаліпсис/темне фентезі
Видавництво:
.
.
Вірус супергрипу скосив практично все населення Землі. Настав час починати все з початку. Але хто встане біля керма? Вічне питання: добро чи зло? Потрібно лише збагнути, з ким ти.
.
.
Стівен Кінг не раз казав, що на зустрічах зі своїми фанатами він завжди просить підняти руку тих, хто читав Темну вежу. Таких одиниці.
Але варто йому попросити підняти руку тих, хто знайомий з романом "Протистояння", і це майже весь зал.
І це дивно, адже головний антагоніст цієї книги – горезвісна людина в чорному з циклу "Темна вежа".
.
.
Не є фанаткою постапокаліптичного жанру, але роман "Протистояння" вразив: безліч добре прописаних персонажів та сюжетних ліній, багато локацій, відповідна до подій атмосфера.
Великим плюсом вважаю інформативність, послідовність та логічність твору: автор розповів і звідки узявся вірус, і як він поширюється, і про його симптоми. Не виникає жодних питань, усе зрозуміло.
Не дивлячись на великий обсяг (розміром не поступається “Воно”), читається легко, з величезним інтересом і ... моторошно. Бо втратити близьких, минулого себе, звичний світ — це дуже страшно...
⠀
Доречі, у романі можна зустріти персонажів, які мають дар сяйва, і це на стільки зачаровує і... лякає. Люблю, коли Кінг так робить.
Титанічну працю зробив автор, щоб створити цей твір.
Неперевершено!
.
.
Жанр: постапокаліпсис/темне фентезі
Видавництво:
.
.
Вірус супергрипу скосив практично все населення Землі. Настав час починати все з початку. Але хто встане біля керма? Вічне питання: добро чи зло? Потрібно лише збагнути, з ким ти.
.
.
Стівен Кінг не раз казав, що на зустрічах зі своїми фанатами він завжди просить підняти руку тих, хто читав Темну вежу. Таких одиниці.
Але варто йому попросити підняти руку тих, хто знайомий з романом "Протистояння", і це майже весь зал.
І це дивно, адже головний антагоніст цієї книги – горезвісна людина в чорному з циклу "Темна вежа".
.
.
Не є фанаткою постапокаліптичного жанру, але роман "Протистояння" вразив: безліч добре прописаних персонажів та сюжетних ліній, багато локацій, відповідна до подій атмосфера.
Великим плюсом вважаю інформативність, послідовність та логічність твору: автор розповів і звідки узявся вірус, і як він поширюється, і про його симптоми. Не виникає жодних питань, усе зрозуміло.
Не дивлячись на великий обсяг (розміром не поступається “Воно”), читається легко, з величезним інтересом і ... моторошно. Бо втратити близьких, минулого себе, звичний світ — це дуже страшно...
⠀
Доречі, у романі можна зустріти персонажів, які мають дар сяйва, і це на стільки зачаровує і... лякає. Люблю, коли Кінг так робить.
Титанічну працю зробив автор, щоб створити цей твір.
Неперевершено!
August 31, 2024
El libro más largo de Stephen King.
No tengo palabras para describir lo MUCHO que me ha gustado.
Algunos personajes tienen un gran desarrollo, otros siento que King los decadece con el tiempo (Frannie, con la excusa de estar embarazada y por consecuencia una revolución de hormonas). Tanto Nick, como Larry (en mi opinión) y Tom Cullen tienen un L-U-N-A, eso quiere decir: buen desarrollo del personaje.
Por desgracia Nick muere intentando salvar a los suyos, Larry y Ralph más de lo mismo, y es triste porque me he encariñado con todos ellos.
Siento que el final ha sido escrito con prisas, como muchos de los finales de King, pero lo que más me gustó de las últimas páginas definitivamente ha sido leer a "Kojak". Lo usan como enviado de Dios pero a la vez muestran la lealtad de los perros, hay muchas cosas que se podrían destacar de esta novela pero me decanto por esta parte, ya que me ha conmocionado bastante siendo franca.
Me gustaría haber sabido qué ocurría con Randall Flagg exactamente, aunque con las últimas páginas nos han dado pistas, tendré que seguir leyendo libros donde aparece.
En resumen una muy buena historia, algunos detalles más flojos, como el final (tenía las expectativas muy altas), pero no quita que se haya convertido en mi libro favorito de King en este momento. Lleno de acción, suspense y miedo.
No tengo palabras para describir lo MUCHO que me ha gustado.
Algunos personajes tienen un gran desarrollo, otros siento que King los decadece con el tiempo (Frannie, con la excusa de estar embarazada y por consecuencia una revolución de hormonas). Tanto Nick, como Larry (en mi opinión) y Tom Cullen tienen un L-U-N-A, eso quiere decir: buen desarrollo del personaje.
Por desgracia Nick muere intentando salvar a los suyos, Larry y Ralph más de lo mismo, y es triste porque me he encariñado con todos ellos.
Siento que el final ha sido escrito con prisas, como muchos de los finales de King, pero lo que más me gustó de las últimas páginas definitivamente ha sido leer a "Kojak". Lo usan como enviado de Dios pero a la vez muestran la lealtad de los perros, hay muchas cosas que se podrían destacar de esta novela pero me decanto por esta parte, ya que me ha conmocionado bastante siendo franca.
Me gustaría haber sabido qué ocurría con Randall Flagg exactamente, aunque con las últimas páginas nos han dado pistas, tendré que seguir leyendo libros donde aparece.
En resumen una muy buena historia, algunos detalles más flojos, como el final (tenía las expectativas muy altas), pero no quita que se haya convertido en mi libro favorito de King en este momento. Lleno de acción, suspense y miedo.
This entire review has been hidden because of spoilers.
Displaying 1 - 30 of 82 reviews